Моєму татові сильно не подобається мій чоловік. Він вважає, що він альфонс, який як ярмо повис на мені. Я вже втомилася пояснювати та доводити протилежне, йому хоч би що, не вірить. А мені, якщо чесно, дуже прикро через це.
З Сашком ми одружені три роки. Зійшлися ми досить пізно за мірками інших, але свідомо. Ми з ним діаметрально протилежні особи й багатьом важко було повірити, що ми зійдемося. Я дуже прямолінійна, різка, активна та гучна, а Сашко дипломатичний, спокійний, розважливий. Протилежності притягуються, як кажуть.
Маю власне житло. Мій вибір зупинився на двокімнатній квартирі, я вважаю, що так краще. Допомагали мені з нею батьки. З їхньою допомогою я внесла перший внесок, а потім дуже швидко сплачувала іпотеку.
Зі свого повноліття я змінила багато робіт. Знайшовши, нарешті, те, що дається мені легше, я почала підійматися кар’єрними сходами. Не все так легко, звичайно, але я ніколи не здаюсь і йду тільки вперед, всупереч невдачам.
Навіть тут ми з чоловіком відрізняємося, він зовсім не кар’єрист і працює у держустанові. Проста, звичайна робота, яка не потребує особливих зусиль, стабільна, але й така низькооплачувана.
Однак завжди є плюси.
Вдома у нас усім керує Сашко. Я не господарська від слова зовсім, мені набридає це, адже все одноманітно і сумно для мене. Для мого чоловіка це ніколи не було проблемою.
Він, звичайно, не на сьомому небі від щастя, коли необхідно, наприклад, прибрати по дому, однак він це все одно робить, адже для нього це простіше, як мені простіше займатися чимось іншим.
Окреме місце у моєму серці займає те, як Сашко готує. Робить він це чудово, снідаємо та вечеряємо ми його кулінарними шедеврами. На обіді я, звісно, на роботі, а сам Сашко звечора готує собі, що поїсти на роботу. Він навіть мені їсти приносив, але я якось часто про це забувала, тому вирішила не витрачати його сили даремно.
Чоловік у мене загалом повністю по господарству. Він сплачує всі рахунки, я завжди спокійна та впевнена, що нічого не прострочила. За покупки я теж не хвилююся, адже холодильник ніколи не буває порожнім.
Він постійно мені нагадує про візити кудись, якщо я раптом забула, іноді будить на роботу, якщо не можу прокинутися. Кращого собі й бажати не треба.
Однак для мого батька Сашка не існує як чоловіка чи гідного мені чоловіка. Він ледар, утриманець і все тут. На його думку, він мене ще й донизу тягне. Іншої моделі життя тато просто не уявляє, адже завжди у нас був лише суворий патріархат. Жінка обов’язково по господарству, а чоловік здобувач приносить гроші.
Для мами тут нічого такого, вона звикла вважати це нормальним. Іншого бачення ситуації батько не може й допустити. Скільки б я не билася, щоб показати, як все насправді, але він завжди зверхньо дивився на Сашу, говорячи про те, що це я схибила і тепер не знаю, як це виправдати. Говорив би тільки мені й надалі, але це поширюється і на чоловіка.
Вічні підколи на сімейних святах, моралі та бесіди з приводу того, що тому чоловікові, який не може похвалитися великим заробітком і отримує менше жінки, слід одягати туфлі та панчохи.
Сашкові, звичайно, неприємно, але він терпить і не відповідає через повагу до мене, а ось мені самій вже зовсім не смішно.
Якось я вже не витримала і вибухнула. Заявила, що більше не з’явлюся тут доти, доки тато не почне ставитись до Сашка з повагою. Та і взагалі до мого вибору. Я не хочу терпіти такої неповаги до себе і свого чоловіка, тільки тому, що він мій батько. Я теж із характером, як і він.
Ми перестали спілкуватися, хоч мама з Сашком усіляко намагаються налагодити контакт між нами. Не миритимуся сама, я розумію, що він винен і поки не хоче нічого змінювати.