Мої батьки тримають невелику продуктову крамничку формату “біля дому”. Цей бізнес можна з упевненістю назвати сімейним, бо батьки наймають працювати лише родичів.
Вважають, що навіть якщо ті накосячать, то далеко не втечуть і у будь-якому разі якось відшкодують збитки. У цьому магазині встигли попрацювати тітка, її чоловік та ще якась рідня. Для них ця робота була тимчасовою, допоки не знайдуть щось цікавіше. Був період, коли я там стояла за прилавком. Я тоді тільки-но закінчила школу і не знала, куди йти далі.
Я не хотіла висіти марним вантажем на шиї рідних, тому й попросилася до них на роботу, яка стала тим ще випробуванням для моїх нервів. Мене стомлювали розрахунки, неможливість сісти та спілкування з покупцями. Натомість я зрозуміла, ким хочу стати та почала готуватися до вступу. Батьки на той момент повністю підтримали моє рішення здобути вищу освіту.
Хоч я й не показувала, що мені не подобається робота продавцем, але вони чудово все помічали. До того ж моїй старшій сестрі була потрібна робота. У фірмі її чоловіка настали непрості часи. А її після двох декретів усі потенційні роботодавці ввічливо відшивали, боячись лікарняних та інших негараздів з дітьми.
Мої батьки мають принцип: не давати грошей дорослим дітям. Натомість краще дати можливість працювати. Власне, це мене свого часу і спонукало спробувати свої сили в ролі продавця. Сестра працювала на батьків близько шести років. Я за цей час встигла закінчити університет і влаштуватися на роботу, яка, до речі, викликає у мене лише позитивні емоції.
А зараз сестра чекає третю дитину, тому більше не може проводити весь день на ногах. Батьки почали шукати нових працівників серед нашої численної рідні. Навіть знайшли охочого, але він мало не обдурив батьків. І тоді вони вимагали, щоб я повернулася за прилавок. Я делікатно відмовила через очевидні причини. Втім, вони були очевидні лише мені.
– Що значить “ні”?! Поки ти носом ведеш, наш бізнес може прогоріти! – кричали мої колись демократичні батьки.
– По-перше, у мене вже є робота, – почала я пояснювати свою відмову.
– Нічого, звільнишся! Чи тобі так подобається працювати на чужого дядька? – перебив мене тато.
– А так я працюватиму на вас, займаючись ненависною справою, – я нагадала батькам, як дивилась на годинник та чекала закінчення робочого дня.
-Ти тоді була молодою полохливою пташечкою, а зараз вже велика дівка. Нічого, впораєшся, – переконувала мене мати повернутися.
– Я обожнюю свою нинішню роботу і нікуди звідти не піду! – стояла я на своєму.
– Рідні зазнають лиха, а вона про свої “хочу” дбає! Попрацюєш у нас, доки заміну не знайдемо. А потім повернешся до цієї конторки, – запропонував тато.
– Ось тільки до цього часу моє місце вже буде зайняте! А інших місць із такими гарними умовами у нас у місті немає, – я дала зрозуміти батькові, що це провальна ідея.
– Ти Розумна, придумаєш щось з роботою, – встряла мама.
Мою голову відвідала одна блискуча думка. А що, якщо мамі стати на касу, як це було одразу після відкриття їхнього магазину? Я поспішила поділитись своїми міркуваннями з батьками.
– Я?! Та за касою? Ти ще запропонувала б мені в прибиральниці піти, – пирхнула мама.
– А як же тяжке становище? – запитала я.
– Та навіть якщо ми збанкрутуємо, я все одно не втрачу свою гідність! – гордо сказала мама.
Тоді я запропонувала татові якийсь час постояти біля прилавка. А він підняв гордо брова, та сказав, щоб я не сміла пропонувати таку принизливу роботу йому, шановній людині. Я зазначила, що батьки взагалі-то з цього почали.
– То це коли було? Тепер ми на іншому рівні, – закотили вони очі.
– А чи мене не принизливо скидати з кваліфікованої роботи? – З образою поцікавилася я.
– Так ти ще нічого не досягла, тому твоя поява на касі не викличе запитань, – пояснили вони.
У той момент мені дуже захотілося використати нецензурну лайку. Виходить, що моя освіта, робота у відомій фірмі на непоганій посаді – це ніщо, і значення має лише їхній магазин?!
Ну ні, у мене інша думка. Для мене має значення можливість самій обирати, як жити. Я можу поступитися своїми інтересами, але тільки якщо ситуація буде по-справжньому безвихідною.
Батьки мають вихід, але він їм не подобається. Коли я це озвучила, вони заявили, що я їм тепер ніхто, і пообіцяли позбавити частки у спадку, якщо не прийму потрібне їм рішення. Мене це не переконало! Батькам ще жити та жити, тож про спадок ще рано розмірковувати. Та й він мені без потреби. Я розраховую тільки на себе.
Днями мені зателефонувала старша сестра. Мовляв, я відвернулася від рідних у скрутну хвилину. Батьки їй мізки теж обробили, але мене не так просто натиснути.
Я порадила сестрі відправити за касу чоловіка, який має незрозумілу ситуацію з роботою. Відповіддю послужили короткі гудки. Нехай розуміються між собою, все одно я їм більше не рідна.
