Мою маму не влаштовує, що я припиняю її спроби переписати нашу сімейну історію. Я категорично проти, що вона виправдовує батька, він цього не заслуговує.
Мама з ним тридцять років мучилася, поки батько пив, заводив коханок і підіймав на неї руку. Діставалось і мені. Я дуже хотіла, щоб батьки розлучилися, але мама стійко зберігала сім’ю.
– Ти не знаєш, як це рости без батька, – часто казала вона мені.
Я ж не бачила в цьому жодної трагедії. Без батька моє життя стало б у рази кращим, я в цьому точно впевнена. Не було б побоїв, постійного страху, з грошима було б краще.
Маму я відмовляюся розуміти й досі. Ми жили в її квартирі, так що при розлученні нам навіть нікуди не довелося б йти. Просто з квартири зник би шкідливий суб’єкт.
Зарплату батько пропивав, витрачав на своїх численних коханок, примудрявся ще й із матері гроші трясти. Іноді бив її за те, що вона не мала грошей дати йому на пляшку.
Якось він викинув маму за двері в одному халаті та сказав, щоб без грошей вона не поверталася, і йому начхати, яким місцем вона ці гроші заробить.
На подвір’ї була зима, у під’їзді було холодно, а мати не мала навіть капців. Я їй з вікна скидала пуховик та чоботи, за що потім отримала від батька.
Це не єдиний епізод, так батько вчиняв досить часто, а мама тільки ковтала сльози, втирала кров і ніяк не хотіла з цим негідником розлучатися.
У мене з дитинства немає жодного теплого спогаду про батька. Він завжди був нетверезий відморозок, який усвідомлював свою силу і нічого не боявся.
Не раз сусіди викликали поліцію, бо батько бив маму, а вона кричала. Жодного разу мама не подала на нього заяви, прикриваючись якимись вигаданими причинами.
– У школі думатимуть, що в нас сім’я нещаслива, на контроль потрапимо, а воно тобі потрібно? – белькотіла мама.
Наче в школі й так не знали, що у нас відбувається. Явно не від хорошого життя я ходила в недоносках і то з синцем, то розбитою губою, то набряклим носом.
Після дев’ятого класу я вступила до коледжу та з’їхала до гуртожитку. Мені дуже не хотілося кидати маму саму, але я сподівалася, що це підштовхне її до розлучення. Але мама не думала розлучатися, а батько не збирався змінювати свою поведінку. Вдома я намагалася бувати рідше, бо мене трясло від ненависті до батька.
Коли мені було двадцять років, тата вдарив інсульт, на жаль, не добив. Збереглася мова, свідомість, тільки ходив важко. Але йому ходити й не треба було особливо.
Вставав тільки тоді, коли приходили його друзі з пляшкою. А ось у туалет батько вважав за краще ходити під себе, йому подобалося знущатися з мами, яка його мила.
– Як я його зараз кину? Він же хворий, – зітхала вона.
Я не розуміла і досі не розумію, навіщо їй було так себе зводити, терпіти таке ставлення, це ж якийсь мазохізм! Але мама казала, що це її хрест.
Майже десять років батько прожив після інсульту, десять років він знущався з мами, а вона терпіла. Коли його не стало, вона навіть плакала й організувала йому чудовий похорон, хоча справедливіше було б закопати, як пса безрідного, на найближчому сміттєзвалищі.
Після смерті батька мама стала активно реабілітувати його образ у власних очах. Моєму нареченому розповідала, який у неї чоловік був хазяйновитий, все в будинку лагодив. Хоча батько жодного разу нічого не полагодив вдома.
Чоловік вже тоді мав уявлення про мого батька, тому жодному маминому слову не вірив. А я не розуміла, навіщо це мама робить.
– У ньому було і хороше, не треба концентруватися на поганому, – ляпнула мама та увігнала мене в ступор.
Чомусь нічого хорошого за тридцять років я не пам’ятаю. Жодного зворушливого моменту не було! Жодної події, за яку я могла б подякувати батькові. Але що далі, то більше мама почала дотримуватися ідеї, що залежність тата – це не його вина, а його біда, тому не потрібно намагатися замазувати його лише чорною фарбою.
– Їй простіше в це вірити – хай вірить, чого ти причепилася до неї? – заспокоював мене чоловік, коли я рвалася нагадати мамі, скільки разів вона опинялася в лікарні через батька.
Я так і робила, доки не підросла наша дочка, і я не почула, як мама розповідає їй, який чудовий був у мене тато. Тут мене просто перекосило. Прямо при дочці я сказала, що з татом мені зовсім не пощастило, він був поганою людиною, тому сподіваюся, що дочка ніколи схожих людей не зустріне.
– Батько вже нема на цьому світі, а ти все з ним воюєш! – обурилася тоді мама.
Я просто не брешу ні собі, ні оточуючим, а от мама немов із місяця впала. Розповідає якісь нісенітниці, ліпить з виродка та алкоголіка образ ідеального чоловіка та люблячого батька.
Мені здається, що в неї на тлі постійного стресу та всіх життєвих потрясінь поїхав дах. Хай би вона не хотіла згадувати всі жахи, що робив батько, але не треба робити з нього якогось ангела.
Не виключаю, що у мами вже давно з головою все погано, раз вона тридцять років терпіла негідника, що пив і бив, а потім за ним судно виносила.
У мене чомусь зникло бажання спілкуватися з мамою. Таке відчуття, що вона мене зрадила.
