– Ми подумали, що буде правильним віддати квартиру, яку тобі бабуся відписала, твоєму старшому брату, – говорила мати. – У них незабаром з’явиться друга дитина, і жити в однокімнатній їм буде тісно. А ти й з нами поживеш

Бабуся залишила Єгору у спадок квартиру, оскільки він був єдиним із трьох онуків, хто відвідував її та дбав. По суті, він був і єдиний, кого засмутив відхід бабусі з життя.

Єгора навіть новина про квартиру зовсім не вражала, оскільки він не думав на той момент про матеріальну вигоду. Він взагалі волів не думати про спадщину, доки в історію не втрутилася мати.

– Ми подумали, що буде правильним віддати квартиру бабусі твоєму старшому брату, – говорила Надія. – У них незабаром з’явиться друга дитина, і жити в однокімнатній їм буде тісно.

– Але я збираюся одружитися, нам із Катериною теж треба десь жити, – не розумів логіку Єгор. – До того ж якби бабуся вирішила залишити квартиру братові чи сестрі, я б слова не сказав.

– Але вони навіть дорогу до її будинку забули, а тепер раптом з’явилася зацікавленість у нерухомості!

– Не будь єхидним, тобі це не личить! – Невдоволено висловлювалася мати. – Поки ти одружишся, ще час мине, потім і розв’язуватимемо проблеми з вашим місцем проживання.

– Весілля за два місяці, – нагадав Єгор. – І я не хочу відмовлятися від подарунка бабусі принципово, через поведінку Михайла та Наташки.

– А ти рідню не суди, – пішла в атаку мати. – Бабуся була старенька, тому й розчулилася від твоєї уваги. Це чудово, що ти відповідальний онук, але брата та сестру не суди.

– І не збирався це робити, – чесно відповів Єгор. – Я все чудово розумію, крім приводу, з якого я маю відмовлятися від спадкової квартири.

– По-хорошому було б правильно її на трьох розділити, – міркувала Надія. – Але ми з батьком подумали, що зараз Мишкові потрібніше нове житло на тлі появи другої дитини.

– Гаразд, нехай братові відходить бабусина трикімнатна, а мені його однокімнатна з ремонтом, – погодився на такий варіант Єгор. – Нам двом поки що вистачить, а далі буде видно.

– Не працює така схема, бо квартира Михайла перейде Наталці, – розповідала далі мати.

– Але ж в них із чоловіком непогана квартира є, – нервував Єгор.

– Ага, тільки чоловік об’ївся груш, твоя сестра зараз розлучатиметься, і їй треба десь жити, – продовжувала Надія.

– Ось бачиш, ти Наташу та Мишу звинувачував у відсутності уваги до бабусі, а сам нічого не знаєш про їхнє життя.

Єгор розумів становище брата і щиро співчував сестрі, яка переживає хворобливе розлучення. Тільки він не розумів, чому батьки за спиною все вирішували на користь Мишка та Наташі, а йому в цій історії зовсім не залишалося місця та уваги.

– Тільки не треба демонструвати невдоволення, або влаштовувати акції протестів, – говорив йому пізніше батько.

– Нічого такого в планах не було, просто хотів зрозуміти, чому у вас завжди на першому місці старші, а я наче не рідний? – цікавився Єгор.

– Не говори дурниці, ми любимо всіх трьох однаково, і просто вирішили вчинити справедливо, – розповідав батько.

– А що, приблизно так і виглядає справедливість? – не розумів Єгор.

– Ну так, тобі дістанеться наша квартира, – розповідав далі Олексій. – І на відміну від твоїх протестів, брат із сестрою не проти такого варіанту.

– Напевно тому, що вони залишаються у плюсах, і кожен отримує собі дах над головою, – втрачав терпець Єгор. – А нам дозволено жити з вами, причому ми повинні бути за це вдячні до кінця життя.

– У нас хороша квартира, тож місця вистачить усім, – не здавався батько.

– Ага, і ми з Катею будемо жити за вашими правилами, на вашій території, й підкорятися вигаданому режиму? – бісився Єгор.

– А нікому на думку не спадало, що ми теж маємо право самостійно розпоряджатися своїм часом та простором?

– Не бачу проблем, – розводив руки батько. – Ми свого часу з твоєю матір’ю жили з її батьками, потім перебралися в гуртожиток, пізніше, на орендовану квартиру, і тільки після появи Мишка, купили квартиру.

– Але ми не хочемо проходити через такі ж випробування, – психував Єгор.

– Просто молодь зараз нахабна і не вдячна, от і тріпаєте нерви, – не залишився у боргу батько. – Звикли на все готове одразу приходити, і не хочете мінімальних зусиль докладати, щоб самостійно щось у цьому житті заробити.

Єгору було прикро через таке вибіркове ставлення батьків. Вони завжди виділяли більше Михайла, бо він був старшим сином, першим одружився, подарував онуків і тепер розвивав свій бізнес.

Наташу батьки жаліли, бо вона була єдиною дівчинкою, потребувала підтримки та допомоги, яку отримувала повною мірою.

А Єгор здавався найсильнішим і найвідповідальнішим з усіх, тому чудово і сам справлявся з більшістю проблем.

Він до цього звик, упокорився і нормально ставився, тільки історія з квартирою вже була явним перебором.

– Я не буду втручатися у твої стосунки з родичами з цього питання, і готова прийняти будь-яке твоє рішення, – сказала Катерина, дізнавшись новини.

– Але це не чесно, я розраховував, що ми житимемо у квартирі бабусі, й все там облаштуємо під себе, – бунтував Єгор.

– Офіційно заповіт складено на тебе, але родичі можуть оскаржити його в суді, тож добре обміркуй кожен свій крок, – просила дівчина. Єгор все добре обдумав і прийняв принципове рішення, яке йшло у розріз із планами його родичів.

– Якщо ти відмовляєшся від нашої пропозиції, та готовий йти проти сім’ї, ми будемо змушені подати до суду, – шаленіла Надія. – Це тебе Катя налаштовує проти сім’ї?

– Вона навіть не в курсі мого рішення, – відповів Єгор. – Просто мене не влаштовують спроби розв’язання питань за спиною, тому волію відкрито заявляти вам про своє невдоволення.

– Якщо ти готовий позиватися до рідних за квадратні метри, питань немає, – вступив у розмову батько. – Тільки май на увазі, у нас великі шанси поділити квартиру на трьох, але всі в результаті будуть у програші.

– І можеш не розраховувати, що ми забудемо таку витівку і закриємо на неї очі, – вступала мати. – Якщо ти зараз зіпсуєш наш із батьком план, вважай, що наші колишні стосунки зруйновані назавжди.

Єгорові було боляче і прикро, тільки він вже принципово не збирався відмовлятися від прав на спадкову квартиру.

Ще гірше стало після спілкування з Михайлом, який дізнався від батьків про принциповість Єгора, та влаштував скандал.

– Ти попрацюй з моє, і спробуй для початку чогось досягти в цьому житті, щоб проти родичів йти, – кричав Михайло.

– А ти вважаєш вершиною успіху забрати собі квартиру бабусі, яку вона хотіла лишити мені? – не розумів логіки Єгор.

– У мене двоє дітей, а ти такі підступи будуєш, – репетував брат. – Подавись ти цією квартирою, тільки в такому разі можеш забути про брата!

– Не чекала від тебе таких витівок, – слідом за ним дзвонила Єгорові Наталя. – Батьки вигадали прекрасний і зручний для всіх план, а ти почав нерви тріпати, й хочеш усе зіпсувати.

– План зручний для вас, а моя зручність у чому? – не розумів Єгор. – При такому розкладі я пропоную інший варіант: Мишкові квартира бабусі, мені дістається його однокімнатна квартира, а ти перебираєшся після розлучення до батьків.

– Значить, вирішив і мене по хворому вдарити, – верещала сестриця. – Мені зараз і так погано, після розлучення треба буде влаштовувати особисте життя. А ви з Катериною чудово могли б жити з батьками.

Знову всі були нещасними, потрібно було всіх зрозуміти, підтримати, та увійти в становище. І тільки Єгор виявлявся винним у втраті спокою всіма родичами, принаймні вони свято у це вірили.

Особливо болючими здавалися слова матері, що у разі відмови від їхнього плану, батьки не приймуть Катю, і відмовляться від нормального спілкування з Єгором.

– А якщо я взагалі відмовлюся від квартири, ти мене зрозумієш? – Запитав він дівчину після тривалих роздумів.

– Я нічого від тебе не вимагала, а так навіть усім краще і спокійніше, – погоджувалась Катя. – Поки поживемо на орендованій квартирі, й накопичуватимемо кошти на власне житло.

Єгор відмовився від спадщини до тріумфу всіх родичів. Вони несподівано змінили гнів на милість, стали добрими, та винятково позитивно налаштованими.

Відразу все забули, в гості до себе кликали, подробицями підготовки до весілля цікавилися і взагалі створювалася ідеальна картинка. Тільки Єгор не міг і не хотів забувати влаштовані ними сцени.

Вони з Катериною скасували святкову частину весілля, та просто розписалися у РАЦСі без запрошених гостей. Батьки потім намагалися висловити невдоволення з цього приводу, але явно не дуже засмутилися.

– Ну що, почнемо нове життя в іншому місті? – питала чоловіка Катерина, вмостившись поруч із ним у купе вагона.

– Яка різниця де все починати, у нас все одно нічого немає свого, поки що? – міркував Єгор. – А коли з’явилася гарна робота, то відмовлятися від неї не мало сенсу. Жити з батьками я не готовий, і тебе на це не хочу прирікати.

– Напевно твої родичі здогадуються, що ти ображаєшся, і волієш дотримуватись відстані у спілкуванні з ними? – припускала Катя.

– Не знаю, але точно впевнений, що навіть найближчий ступінь спорідненості, нічого не вирішує. А значить, будемо вчитися самостійності, й розраховуватимемо тільки на себе, – з хвилюванням відповідав Єгор.

– Мені здається, у нас все вийде принаймні ми для цього зробимо все можливе.

Подружжя їхало в нікуди, починало нове життя з чистого аркуша, і залишало за спиною побут, який вже склався.

Але зараз їм це здавалося правильним, щоб трохи забути пережиті скандали та розбирання з батьками. Насправді вони тікали, намагаючись забути неприємні події зі спадком.

І справа була не у квартирі, а у відношенні. Єгор зрозумів, що він в родині на задніх ролях, що батьки переймаються тільки щастям старших дітей, тож його нічого не тримало поряд з ними.

Нічого, на віку, як на довгій ниві. І достеменно не відомо, чи подасть батькам хтось склянку води в старості, бо, як доживала бабуся, він бачив…

Пишіть свої міркування в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.