– Максиме, дивись яка дівчинка гарна!
– Здрастуйте, я Наталя. А вас як звати?
Блакитнооке дівчисько з кумедними кучерями впритул дивилася на молодого двадцятип’ятирічного чоловіка.
– Я Микола, а це мій син Максим.
– Микола, а у вас є дружина?
Почула це дружина Миколи, не втримала сміх. З вуст п’ятирічної дівчинки це питання звучало комічно.
– А як же! Ось моя Лідочка.
– Жаль, такий гарний і вже зайнятий…
Микола і Ліда, не змовляючись, засміялися, а Наталка понуро побрела далі.
Сім’я Наташі переїхала до цього міста нещодавно. Батько був інженером, мати вчителькою. Пізня і водночас дуже бажана дитина. Попри такий ранній вік, дівчинка була дуже самостійною.
Вона сама прокидалася і сама вмивалася, після сніданку вона прибирала за собою посуд, а потім ішла збиратися до дитячого садка. Подруг у неї майже не було, Наталка воліла дружити переважно з хлопчиками, але найбільше вона спілкувалася саме з Максимом.
Хлопчик просто млів від задоволення, коли бачив цю гарну біляву дівчинку в пишній сукні, схожій на маленьку принцесу. Часто вони грали на вулиці, будували замки з піску, але іноді Наталка приходила додому до Максима і підходила до його батька запитувала:
– Миколо, ви досі одружені?
– Який жаль… що ж я зачекаю…
Микола і Лідочка тільки весело посміювалися, і як бачили Наталку жартували – Коля, он твоя майбутня дружина йде. Максим не міг зрозуміти з чого так сміються його батьки, і взагалі, причому тут батько, якщо Наталя приходить грати саме до нього.
Коли Максиму виповнилося десять, захворіла і раптово пішла з життя його мама. Микола тримався, як міг, адже він розумів, крім нього у Максима більше нікого немає, та й у нього, окрім сина, теж нікого не було.
Микола та Ліда були з дитбудинку, тому звикли розраховувати тільки на себе. Максим і Наталя так само дружили, тільки дівчинка більше не ставила смішних питань Миколі, ніби розуміючи, що наразі це зовсім недоречно.
Ще через декілька років Наталка разом з батьками переїхала за кордон. Квартиру вони здали квартирантам, домовившись з Миколою, що той наглядатиме за квартирантами та триматиме їх в курсі всього, що там відбувається.
Наталя повернулася на батьківщину у дев’ятнадцять років. Струнка, висока білявка з ясними очима швидко відшукала в натовпі Максима і помахала йому рукою.
– З приїздом! Як долетіла?
Якщо чесно Наталка весь політ тремтіла від страху, адже її батьків не стало саме із за авіакатастрофи, коли поверталися з подорожі. Після того, як батьків не стало, Наталка вирішила повернутися на батьківщину, а оскільки досі підтримувала зв’язок з Максимом, то зателефонувала йому і попросила її зустріти. Хлопець спочатку повіз її у кафе, де вони пообідали, а потім відвіз додому.
– Ти відпочивай, набирайся сил, а ввечері я чекаю на тебе. Ми з батьком смачну вечерю приготуємо на твою честь!
Згадавши про Миколу, Наталка зніяковіло посміхнулася, адже цей строгий і водночас добрий чоловік був її першим коханням. Вона якщо чесно навіть із Максимом товаришувала тільки через те, щоб частіше бачити його батька.
Так, у кого тільки не закохуються діти, хтось закохується у свою вчительку чи вчителя, хтось у супергероя з кіно, а хтось як Наталка у сусіда по сходовій клітці.
Вечеря пройшла у невимушеній обстановці. Микола запік м’ясо, приготував салат, кур’єр привіз торт-морозиво. Микола розповідав про свою роботу, Наталя про плани на майбутнє, Максим про навчання в університеті.
Через тиждень трохи прийшовши до тями, Наталка запросила Максима з батьком з візитом у відповідь. За вечерею Наталка повідомила, що збирається вступати на юридичний, а ще хоче знайти роботу з частковою зайнятістю.
Максим одразу запропонував їй вступити до того самого університету, де навчатися він сам, а Микола пообіцяв допомогти з роботою. Життя поступово увійшло до своєї колії. Наталка вчилася і працювала, про особисте життя не було й мови.
Дівчина так стомлювалася, що просто валилася з ніг, коли приходила додому. Закінчивши університет, Максим поїхав стажуватися до Києва, а коли повернувся, не міг повірити очам.
Його Наталка, його сусідка та подруга дитинства, дівчина, яка йому подобалася, жила разом з його батьком і судячи з усього, у них все було серйозно. На запитання – чому вони так з ним, батько опустив очі, а Наталя цілком серйозно відповіла:
– Я кохала його з дитинства.
Максим сердився. Він не міг зрозуміти, як двадцятип’ятирічна дівчина могла полюбити п’ятдесятирічного чоловіка. Не міг зрозуміти батька, адже той чудово знав про почуття сина до Наталі.
Він лаявся з батьком, коли Наталки не було вдома, наводив вагомі докази Наталці, переконуючи її в тому, що його батько зовсім їй не підходить, проте закохані тільки хитали головою і повторювали одне і те саме – це кохання, і вони не владні над своїми почуттями.
Остаточно посварившись із батьком, Максим з’їхав на орендовану квартиру. Змінював жінок наче рукавички, намагаючись довести всім і вся, що йому і без них добре, проте все одно час від часу під’їжджав до офісу, де працювала Наталка, щоб побачити її хоча б здалеку.
Наталка подарувала Миколі дочку – Вероніку. Жили так, ніби між ними й не було цієї різниці у віці. Коли Миколі виповнилося шістдесят п’ять, він тяжко захворів. Щоб вилікувати чоловіка Наталка взяла кредит, проте грошей вистачило лише на кілька курсів лікування.
Максим дізнавшись про хворобу батька, посміхнувся, мовляв, так йому і треба старому козлу і навіть прийшов до Наталки з пропозицією, мовляв, він їй гроші, а вона йому себе. Наталка відвісила цьому нахабі такий ляпас, що в нього ще довго стояв дзвін у вухах.
Чоловіку про розмову з Максимом вона нічого не сказала, проте продала квартиру батьків, щоб заплатити кредит і оплатити лікування.
Максим батька не відвідував зовсім. Він чекав коли його не стане. Він хотів побачити Наталку принижену і розбиту, хотів, щоб вона приповзла перед ним на колінах, благаючи його про милосердя.
Він навіть знав, що буде робити відразу після того, як батька не стане. Він виставить квартиру батька на продаж, адже ця квартира була дошлюбна, а отже, належала тільки йому.
Можливо, Наталка з дочкою там прописані, але він все одно продасть цю квартиру, щоб жінка, яка зламала йому життя, залишилася ні з чим. Максим так і не одружився. Він ніби чекав, коли кохання батька та Наталки закінчитися і тоді він вступив би у гру – не вийшло.
Микола виявився мудрішим, він ніби передбачав, що його син вчинить саме так, тому написав заповіт, де як спадкоємців вказав Наталку і Вероніку. Після похорону Максим був розлючений. Обзивав Наталку шахрайкою та аферисткою, погрожував їй, що спалить квартиру разом із нею та її дитиною.
Напивався до чортиків і потім кричав під вікнами, що досі любить її та хотів би почати все спочатку, а потім, переконавшись, що Наталя непохитна, знову починав ображати жінку.
Наталка продала квартиру і переїхала до іншого міста. Через хворобу та втрату чоловіка вона і так була сильно вимотана та виснажена, тож на боротьбу з Максимом у неї вже просто не залишалося сил.
Наталя більше не вийшла заміж, вона досі любить свого Миколу, і вважає, ніби він досі живий і просто вийшов та скоро повернеться. Максим довго шукав Наталку, хотів зрозуміти, що такого вона знайшла в його батькові, чого не має в ньому, але так і не зміг зрозуміти.
А секрету не було, просто вона кохала його. Покохала тоді, коли побачила його вперше бувши чи п’ятирічною дівчинкою. Ось таке воно кохання з першого погляду.
