На адвоката. І жінка показала погони з-під пальто

Їхали в метро, останній рейс, людей не багато, та й на нашій зупинці зазвичай людей не багато, кінцева, зате всі знають один одного.

Їду я втомлена, очі вже майже закриваються, після роботи. Біля мене сидить жінка, я знаю її, вона працює в поліції.

На наступній зупинці заходить жінка з сином. Синочку, щоб ви розуміли рочків так 10, не менше. А може навіть більше. Син казиться, ледь не по головам бігає. Ми всі сидимо. Звісно злісне причмокування і закочування очей чути і видно на весь вагон.

Та мамця наче уваги не звертає, як ото не замічає, що виявляє її чадо. Так ось, у цієї жінки вже терпіння звісно ж тріснуло, ну і вона попросила культурно хлопчика сісти. Як ви думаєте, він хоча б подивився в її бік?

І оком не кліпнув. Звісно вона звернулася до матері дитини. Під пальто форми не видно, матір прийняла її за звичайну сварливу жінку.

-Яка вам діло до мого сина і до мене? – Дорога моя, я вам не заздрю, хочете безкоштовну пораду? Збирайте гроші. -Що ви мелете, які гроші? – На адвоката. І жінка показала погони з-під пальто.

-Мене не треба боятися, я то нічого вам не зроблю, я вийду і забуду, у мене таких знаєте скільки. А з цього все починається. – Не зрозуміла? – А що незрозумілого, ще трішки і вам знадобиться хороший адвокат, я ж бачу людей наскрізь. Тому до зустрічі, я думаю до швидкої.

Жінка як і обіцяла вийшла на наступній зупинці. Матір рявкнула до малого: – Ну що, задоволений? Малий і сам нічого не зрозумів, але злякався, сів і замовк.

В мене таке враження склалося, наче він тільки і чекав щоб мама щось сказала, начеб то цього і добивався.