У мого чоловіка, з яким ми разом уже п’ять років, є найкращий друг. Про таких кажуть «не розлий вода». Вони разом з першого класу, щодня на зв’язку. Ось тільки в мене до цього друга якась антипатія виникла буквально з першого дня знайомства, навіть не знаю, з чим це пов’язано. Коли ми з чоловіком ще починали зустрічатись, другіпостійно третім з нами ходив. Я його і з подругами знайомила, але ні з ким у нього не вийшло серйозних стосунків.
Майже півроку тому чоловіка підвищили на роботі, і тепер його час від часу посилають у відрядження. Це чудово звичайно, грошей більше стало, чоловік за цей час відвідав кілька нових країн, в яких за інших умов навряд чи колись зміг би побувати.
Чи то жартома, чи всерйоз, чоловік перед першим відрядженням доручив свому другові «розважати мене». Спочатку були звичайні дзвінки із серії «як справи, чи не треба чогось». Я не надавала цьому жодного значення, проте далі більше.
Потім він почав приносити пакети продуктів, хоч ні я, ні чоловік про це його не просили. Нещодавно притягнув 5 кг вишень, сказав, що мені корисно їсти вітаміни.
А вчора зателефонував і сказав, що запрошує на якесь лісове озеро на риболовлю. У мене й на думці не було їхати з ним кудись удвох, але чомусь я погодилася. Після цього я почала аналізувати всю історію наших взаємин і мені стало ніяково — схоже, що всі ці роки він бачив у мені не просто дружину найкращого друга… Я згадала спільні вечірки, його очі, коли він запрошував мене танцювати.
Напевно, треба відмовитися від поїздки, доки не сталося невиправне. Але в мене ніби помутилося щось у голові: хочу залишитися з ним наодинці, чути його голос, їхати вдвох далеко-далеко… Тепер не знаю, що й думати — у голові повна каша. Почуваюся зрадницею, хоча нічого і не сталося поки що. А може, я собі це все просто надумала?
