Так, я погана мати, по словам моєї матері, свекрухи і всіх оточуючих я найгірша мати. Моїм дітям страшенно не пощастило. А все тому, що я намагаюсь не втонути в безкінечних підгузках і відрижках, вже вибачте на слові.
Поки я працювала все було добре, я всім дарувала гарні подарунки, ми відкладали з чоловіком на власне житло, в мене не було потреби у грошах.
Все змінилося тоді, коли я народила одну дитину вслід за іншою. Для моїх родичів моя так сказати втрата працездатності стала якимсь поштовхом вколоти мене, вказати яка я немічна.
Коли дітки хоч трохи підросли я пішла на роботу. Віддала їх в приватний садочок, де їх навчають всьому, і на горщик сідати, і їсти самостійно.
По суті, той садок нічим не відрізняється від звичайного, але там діти з різницею в 1 рік можуть бути разом в одній групі, для мене це надважливо, бо мені треба щоб мої діти росли разом.
Залишатися вдома я більше не могла, морально. Хоча б тому, що здичавіла, стала психована, відчувала себе злиденною, непотрібною, ніякою. Я втратила себе за роки декрету.
А тепер я погана, бо лишила дітей і пішла працювати. Погана бо я не виготовляю щодня кулінарні шедеври, а можу дозволити собі погодувати дітей котлетами з морозилки.
Чи напівфабрикатами. Погана, бо м’ясо беру на на ринку, а в супермаркеті. Але ринок працює тоді, коли я на роботі, значить, заради цього треба звільнятися. От така я погана мати.
Але ж коли мене, чи мого чоловіка віддавали в садочок, ніхто не думав про це. Не хочу бути поганою мамою, але нічого погано, як на мене я не роблю. Чи не так?
