Ви колись бачили жінку в злості. Я свою не бачив ніколи, а ще гірше, коли жінка вагітна. Я то думав, що ці вічні хочу те, хочу це, то просто вигадки чоловіків, яким не хочеться виконувати забаганки своєї дружини.
Але ні. З моєю все було як в анекдоті, хочу шашлик, хочу без просу взятий шашлик. Перші 3 місяці ми майже не замічали вагітності, живіт не ріс, гормони були ще в порядку. А от з місяця 5 вже почалося дещо.
Перш за все це зміна настрою. Вона телефонувала мені щохвилини, то скучила, то терпіти мене не могла, то ще щось. Це ще можна було пережили, іноді не брав телефон, адже ці дзвінки реально відривали від роботи. Далі стало гірше, набагато. Вона почала їсти, багато, їсти все і з усім.
Перші дзвіночки були не такі і дивні, ну там огірки солоні, ну риба. А от пізніше почалося пекло справжнє. Серед ночі я бігав по різні фрукти, по морозиво, робив бутерброди з майонезом з яблук.
Вночі їй було то холодно, то жарко, то погано, то млосно. Я не висипався. Вона теж, на роботу йшов злий як крокодил. З роботи приходив втомлений і їв кулінарні шедеври, які приготувала дружина.
Коли я розповідав все це друзям, вони просто з мене сміялися. Мені і самому було і смішно і гірко від цього. І за все образливо що я страждав, але розумів що це жіночі гормони, нічого не вдієш.
Нарешті пологи, синочок богатир. Я видихнув, все закінчилося. Але ні, немає молока, блін. З пляшечками, сумішами і різними засобами ми кружляли біля дитини.
Він виріс, я видихнув. Ми почали кружляти біля нього і тримати ковдру по ночам над розбитим коліном. Закінчив з колінами, почав бити вікна. Перестав бити вікна почав бити обличчя всяким різним.
Видихнув, син виріс, подарував внука, вагітність невістки, ще одна, за нею ще, вікна, писки, пляшечки, яблука і кетчуп, все змішалося.
Як в тумані. Тут я відчуваю що мене щось трясе, відкриваю очі… Біля мене вагітна дружина на 8 місяці, коханий, принеси водички. Закриваю очі, щипаю себе, я то думав що я все вже пережив, а це тільки початок.
