Не можу вже вислуховувати від моїх знайомих та друзів, яка в мене класна мама. Всі ці потоки милування, заздрість, розмови, як мені з нею пощастило. Але це не так!
Можливо, вона в мене для когось класна подружка, комусь хороший наставник, вірний помічник і багато хто ще, але, як мама, вона все моє життя була просто огидною.
Спочатку мама намагалася налагодити своє особисте життя, обираючи собі таких мужиків, які залишали на моїй психіці помітні шрами.
Один пив, як не в себе, другий – руку піймав, третій морально принижував, четвертий примудрився зібрати всі ці якості. На щастя, на цьому мати вирішила зупинитися.
Але не через те, що вона має доньку, яка стає об’єктом знущань її мужиків, а тому, що сама втомилася. На мене їй було завжди начхати.
Тоді мама поринула у суспільне життя. Стала волонтером, займалася з чужими дітьми, почала вести гуртки та вписувалася у будь-які рухи.
На мене їй було все одно і, якби не бабуся з дідом, то я взагалі не знаю, як би вижила в цей час. Мати могла по три дні вдома не з’являтися, бо “запрацювалась”. Вона ж у кожній бочці затичка.
Грошей вдома не було, їжі не було, але маму це не хвилювало. Я була не тією дитиною, про яку вона переживала. На мої концерти чи виступи вона не ходила, натомість завжди була поряд зі своїми підопічними.
У нас вдома згодом почав збиратися натовп її вихованців, вони щось репетирували, майстрували, готувалися. Ось для них мати старалася.
Вона їжу їм готувала, і з кожним поговорить, вислухає, підкаже. Тільки я не вписувалася у це свято життя.
– Там хлопці зі складною долею, їм потрібна допомога! – Завжди пояснювала свою поведінку мама.
Наче у мене доля дуже легка! При живій, здоровій матері я була зовсім нею занедбана. У неї не було для мене ні слів підтримки, ні зайвої хвилини.
А ще мене дуже дратувало, що мої друзі одразу підпадали під її чарівність. Звичайно, для інших людей вона завжди була чи не найкращою подругою.
– Тобі так із мамою пощастило, вона у тебе така класна! – хором говорили вони мені.
Класна, так, тільки не для мене. Вона мені окремо ніколи нічого не готувала, проте варто з’явитися її вихованцям чи моїм друзям, як мама перетворювалася на господиню. Весела, дбайлива, компанійська.
Я з’їхала від матері десять років тому після школи. Зараз у мене є дитина, до якої, за традицією, мамі немає жодної справи.
Зате вона постійно викладає фотографії, де няньчить чужих дітей, нащадків своїх вихованців чи знайомих. Ось за них у неї душа болить.
До мене за п’ять років життя внучки вона прийшла рази чотири, так досі нічого не змінилося.
Зате всі мої друзі, коли знайомляться з моєю мамою, продовжують її обожнювати. Вона ж і молодо виглядає, і вся така дбайлива, цікава, молодіжна.
Я з цими друзями потім перестаю спілкуватись, але вони продовжують спілкуватися з моєю мамою. Хоча дехто знає подробиці мого дитинства, але, поспілкувавшись з мамою, мені вже не вірять. Не може така чудова жінка так поводитися стосовно власної дитини, це явно зі мною щось не так.
Я вже і справді думаю, може це зі мною щось не так і я надто вимоглива до мами? Але я точно знаю, що для своєї дитини я буду кращою мамою і подружкою, якою не була моя мама. А мамі я все ж таки можу подякувати за одне, що показала мені на прикладі, якою мамою не треба бути!
