– Поталанило тобі з роботою. Не треба нікуди їздити. Сидиш собі цілий день, клацаєш по клавіатурі.
Юля чула це щоразу, коли комусь розповідала, що працює з дому. У всіх реакція була однаковою.
– Це ж мрія кожного! – повторювали друзі та знайомі.
Зазвичай Юля лише посміхалася. Спочатку вона ще намагалася доводити, що віддалена робота не така проста, як здається з боку. Але їй ніхто не вірив.
– Кинь скаржитися! Просто зізнайся, що ти витягла щасливий білет, який робить тебе вільною.
Ніхто з цих людей не бачив, що робота Юлі починалася близько дев’ятої ранку і закінчувалася ближче до восьмої вечора.
Ніхто не помічав її нескінченні дзвінки, дедлайни, таблиці, звіти та повідомлення, які продовжували надходити навіть після завершення трудового дня.
Іноді Юлі доводилося ставити на паузу серіал, який дивилася перед сном, йти до комп’ютера і переробляти таблицю.
Нерідко дівчина бігла додому з парку, де відпочивала з друзями, щоб надіслати начальнику звіт, який раптом терміново йому знадобився.
– Зате ти добре заробляєш! – вигукували друзі, чуючи незадоволене бурчання подруги після чергового прохання керівника підправити текст у вихідний день.
Так, Юля справді отримувала непогану зарплату. Але й платила за це своїм часом.
Наднормові у Юлі найчастіше траплялися не тому, що у неї було зле і надто вимогливе начальство. Це був її вибір: вона не сперечалася з керівництвом у розрахунках на те, що потім воно піде їй назустріч.
І дівчина справді жила так, як їй подобалося. Вона брала відпустку на цілий місяць, тоді, як інші відпочивали лише два тижні.
Юля подорожувала без огляду на бюджет, не рахувала гроші до зарплати та не боялася непередбачених витрат. Саме тому велику частину дня вона проводила за комп’ютером, хоч це було й непросто.
– Напевно, ти й прибирати вдома встигаєш, доки працюєш? – питали друзі, які жодного разу не працювали віддалено.
– Ви що, смієтесь? У мене навіть обід триває лише тридцять хвилин. За цей час я встигаю отримати доставку, швидко поїсти, зробити зарядку, щоб спина зовсім не заклякла, і знову повернутись до роботи.
Все це Юлю цілком влаштовувало, доки в її житті не з’явився Максим.
Вони познайомилися через спільних знайомих. Спочатку молоді люди переписувалися, потім почали зідзвонюватися, а потім і зустрічатися. За пів року Юля запропонувала хлопцеві переїхати в її квартиру.
– Чому б і ні? – відповів чоловік.
Спершу все було добре. Максим здавався дорослим, самостійним і цілком сучасним хлопцем. Він не був із тих, хто вважав, що жінка повинна стояти біля плити з ранку до ночі. Принаймні, так здавалося Юлі.
Максим працював менеджером у торговій фірмі. Він йшов з дому о пів на восьму ранку і повертався о сьомій вечора. Весь цей час Юля, як і раніше, працювала віддалено.
Вона була щаслива, що нарешті знайшла гідного чоловіка, але через кілька місяців Максим став проявляти себе з іншого боку.
Перший тривожний дзвінок пролунав в один із будніх вечорів. Юля закінчила роботу ближче до восьмої, закрила ноутбук та вийшла на кухню.
Співмешканець зустрів її незадоволеним поглядом. Він стояв біля плити й роздратовано смажив яєчню, яка шкварчала на залитій олією сковороді.
– Не розумію, тобі що, так складно приготувати вечерю до мого приходу? – буркнув він.
Юля вирішила, що це жарт, і засміялася.
– Ні, звичайно. Завтра на столі будуть і печеня, і борщ, і пироги.
Максим раптом усміхнувся.
– Правда? Ти вмієш пекти пироги? Супер! Мама теж завжди їх пекла, обожнюю випічку!
Юля засміялася ще голосніше. Цей анекдот їй сподобався.
Наступного дня, коли Максим прийшов додому, а дівчина ще працювала, зачинившись у спальні, вона раптом почула, як чоловік обурено кричить.
– І де твої пироги? Де печеня та борщ? Де? Юля, я тебе питаю!
Дівчина навіть відклала роботу, щоб відповісти. Вона вийшла з кімнати та здивовано глянула на Максима.
– Ти що, справді думав, що я займуся приготуванням?
– А чому б і ні? Ти обіцяла вчора!
– Я пожартувала, – розгублено посміхнулася Юля.
– Нічого собі жарти! Я спеціально після роботи не заїхав у кафе, і тепер голодний, як вовк!
– Тоді замов щось, я ще працюю, – пирхнула Юля і знову пішла до спальні.
Весь наступний тиждень Максим ображався на подругу. Щовечора він пред’являв їй одну й ту саму претензію:
– Чому нічого не приготувала? Ти ж знаєш, що я повертаюся о сьомій!
– Тому що я працювала!
– І що ти пропонуєш? Щодня вечеряти у кафе? Це буде затратно!
– Тоді приходь і готуй сам.
– Але ж я втомлююся після роботи. Мені хочеться відпочити.
– Так і я весь день працюю! Я теж утомлююся.
– Ти ж сидиш удома! Тобі простіше щось зробити між ділом, ніж мені ввечері стояти біля плити.
Цю фразу Максим сказав з таким виразом, ніби Юля відпочивала на березі моря, лише зрідка викладаючи фотографії у соціальні мережі та заробляючи на цьому.
Але в неї була справжня та досить складна робота. І саме це вона намагалася пояснити чоловікові.
– У мене зараз серйозний проєкт. Мені треба здати його вчасно, інакше підведу команду. У мене дедлайн, розумієш? Найближчими днями, а може, й тижнями, я працюватиму по дванадцять годин.
Вона нагадала Максиму і про свій дохід, завдяки якому вони збиралися з’їздити у відпустку на блакитне узбережжя.
Але кожна їхня розмова впиралася в ту саму стіну.
– Все одно не розумію. Ти працюєш із дому! У тебе є перевага в цьому плані. Ти можеш на мить відволіктися, щоб порізати м’ясо, а потім на мить – щоб зварити, або посмажити його. У цьому нічого складного! – Наполягав чоловік.
Міркування Максима Юлю лише смішили. Щоразу їй ставало все цікавіше і цікавіше. Чоловік дійсно вважав, що вона може легко відриватися на приготування, прибирання або прання.
Йому було невтямки, що Юля по десять годин поспіль сиділа за комп’ютером, а часом навіть відмовляла собі в обіді.
І ось одного разу ситуація досягла апогею.
Юля була у розпалі важливої відеонаради із закордонними партнерами. На екрані комп’ютера з’являлися графіки, а колеги уважно слухали її доповідь. У навушниках лунали питання, і вона готувалася дати розгорнуту відповідь.
Раптом двері в спальню відчинилися, і в кімнату увірвався Максим. Він демонстративно висмикнув штекер навушників із ноутбука, перервавши зв’язок з учасниками конференції.
– Юлю, вже дев’ята година! Скільки можна сидіти за комп’ютером? Я дві години чекаю на вечерю! Ти що, не чула, як я тебе кликав?
Приголомшена дівчина здивувалася, а потім різко обірвала з’єднання з конференцією. На її телефон відразу посипалися повідомлення від колег: «Юля, що трапилося?», «Ми вас загубили», «Відновіть зв’язок!»
– Ти… ти щойно зірвав мені важливу нараду! – гукнула вона на весь голос, дивлячись на Максима. – Це була конференція із ключовими клієнтами фірми! Через тебе я підвела всю команду!
– Час – дев’ята година вечора, яка нарада?! – відмахнувся чоловік.
– Ти знаєш, що в різних країнах бувають різні часові пояси?
– Мене це не хвилює! Я голодний, приготуй щось! І взагалі, ти могла б попередити, що у тебе якісь конференції.
Юля схопилася з крісла.
– Я три дні поспіль говорила про це! Вчора навіть лишила записку на холодильнику! Але ж ти підходиш до нього тільки в пошуках їжі! Ти взагалі колись мене слухаєш?
– Припини розводити демагогію! – Максим почав дратуватись. – У мене також бувають наради на роботі, я теж втомлююся! І, прийшовши додому, хочу відпочити, а не займатися твоїми прямими обов’язками!
– І що це за обов’язки? – Юля обурено поглянула на Максима.
– Готування, прання та прибирання! Той, хто сидить удома, той і повинен цим займатися!
Юля не стала знову розповідати про навантаження та доводити цінність своєї роботи. Їй набридли постійні претензії Максима.
А ще його зневажливе ставлення до її праці та впевненість у тому, що вона зобов’язана його обслуговувати просто тому, що працює віддалено.
– Все, годі, – рішуче сказала вона. – Збирай речі та йди. Я більше не можу так жити. Я не прислуга, яка повинна кидати все заради вечері, яку ти можеш і сам приготувати!
– Ти що, серйозно? – здивувався Максим.
– Цілком, – холодно відповіла Юля.
Чоловік постояв ще хвилину, а потім мовчки розвернувся і пішов у вітальню збирати речі. Юля ж залишилася у спальні, дивлячись на повідомлення, які продовжували сипатись від колег.
За тиждень дівчина отримала підвищення на роботі. Хоч та конференція і була перервана, але вона зуміла реабілітуватися перед партнерами фірми, до того ж без неї було неможливо обійтися: Юля була цінним кадром.
Юля так і продовжила працювати віддалено, але тепер була начальником і сама дзвонила підлеглим, коли їй були потрібні звіти та інші правки.
Про розлучення з Максимом дівчина жодного разу не шкодувала. Вони мали надто різні погляди на життя.
І, враховуючи, що хлопець одразу показав, яким він буде в подальшому житті, шкодувати не було про що.
Юля тільки дивувалася, як часто чоловіки не сприймають роботу жінок, як щось серйозне, і нерідко думають, що вона лише безплатний додаток до кухні.
Юля ще довго залишалася сама, і її це влаштовувало. Вона працювала, зустрічалася із друзями, багато подорожувала.
Кожну відпустку дівчина планувала сама, без компромісів та поступок. Краще так, ніж постійно доводити комусь, що вона повноцінний професіонал, а не домашня прислуга з дипломом!
А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
