Мені було 30 років, їй було майже 40. За її плечима був уже шлюб, я ж мав у минулому лише цивільний шлюб, який закінчився погано – зрадою моєї “дружини”.
Ситуація була жахлива, я вже хотів зробити пропозицію, аж як дізнався про зраду. Після красивої пропозиції у колі близьких в ресторані, вона втікла і більше не виходила зі мною на зв’язок. Пройшов час, і я зміг забути цей жахливий випадок.
Я зустрічався зі своєю новою жінкою, допомагав їй у всьому, допомагав її дитині, возив їх на відпочинок. Я любив її шалено.
І ось одного дня вирішив зробити їй пропозицію. Після минулого досвіду було складно наважитися на цей крок. У відповідь – відмова, мовляв, їй і так нормально, її все влаштовує, так зручно і більше заміж вона не хоче, а дитину вже має. Це для мене був шок.
Я для неї виявився просто річчю, зручною гарною річчю. Можна брати, але нічого не віддавати натомість. Свою відмову вона також виправдовувала минулим шлюбом, мовляв, я така крута тітка, вже була там, все знаю і тепер сильна і незалежна, більше не буду прогинатися.
Визнаю чесно – ця правда мене сильно рубанула. Спочатку намагався якось домогтися її, але, побачивши її ставлення, відкривши, нарешті, очі, став здавати, почуття стали проходити. Розчарування в людині ніби протверезило мене, і злетіли всі ілюзії. Незабаром ми розійшлися зовсім.
Ось така ця була любов. Я щиро любив, хотів дітей, сім’ю та старість разом. У результаті ж, я виявився простою іграшкою ось для такої егоїстки, і отримав ні за що.
Для мене, на щастя, все закінчилося добре, через кілька років я зустрів свою дружину, зараз щасливий, коханий і люблю, виховую своїх дітей. І бачу, і відчуваю, що ці стосунки – справжні, а не гра в одну хвіртку на втіху чиємусь егоїзму.
Думаю, що не варто витрачати своє життя на людину, яка нічого не цінує і здатна тільки отримувати та грати, виправдовуючи себе та звинувачуючи інших.
