Мама хоче зробити дуже необачний вчинок, від якого ми з братом намагаємось її відмовити. Вона вирішила продати свою квартиру, щоб вкластися у бізнес свого нового чоловіка. Вона має єдине житло, а її чоловік, як і його ідеї, не викликає довіри.
Ми з братом росли без батька, він зібрав валізи одразу після мого народження, і ми його більше не бачили й не чули. Мама гордо не подавала на аліменти, бо їй від нього нічого не було потрібно. Жили ми так собі, якби не допомога бабусь і діда, то все було б набагато сумніше.
Так, після розлучення батьків бабуся з боку батька продовжила з нами спілкуватися, тобто зі мною та братом, мама та бабуся один одного на дух не переносили. Але на нас ця нелюбов ніяк не відображалася. Між собою бабусі також нормально спілкувалися, чому так виходило, я не знаю.
Свого часу бабусі домовилися, що одна свою двокімнатну квартиру у спадок залишає мені, а друга братові. Оформляли квартири одразу на нас, бо мама завжди була дещо імпульсивною у вчинках. Тому проблем із житлом у нашій родині не було. До моменту нашого вильоту в доросле життя бабусь і діда вже не було в живих.
Поки ми росли, мама не прагнула якось активно налагодити своє життя. Чоловіків мала, але під вінець вона не рвалася. Тому для нас стало несподіванкою, коли у сорок сім років мама оголосила нам, що виходить заміж. Сенсу цього дійства ми з братом не розуміли. Якщо вам так хочеться, то з’їжджайтеся і живіть, до РАГСу навіщо йти?
Але переконувати маму не стали. Зрештою, це її життя, вона вже доросла людина. Хоча її наречений нам не дуже сподобався.
Маминому обранцю було сорок п’ять років. З активів – два розлучення, троє дітей і віра в те, що він ось-ось досягне успіху в бізнесі. Якби йому було років вісімнадцять, його така самовпевненість викликала б усмішку та бажання допомогти. Але мужику майже п’ятдесят, настав час вже якось реально оцінювати свої сили. Все його життя демонструвало, що стратегія та планування – це не його.
Але мама просто цвіла поряд з ним, вона вірила в майбутній успіх свого чоловіка. Жити вони пішли до нього на квартиру, хоча в нього однокімнатна, а у мами двокімнатна. Але мамі він заявив, що чоловік має привести жінку до свого дому.
– Уявляєш, так і сказав, – блищала очима мама.
А ми з братом тоді сміялися, що йому просто ліньки збирати валізи.
Мамина квартира почала здаватися, приносячи дохід. Мама ще теж працювала, а ось її обранець все будував якийсь міфічний бізнес. Міфічний, тому що виразно він нам не зміг пояснити, що це за бізнес і чим він планує займатися. Якісь загальні фрази, під які підходить все від розведення свиней до польоту в космос.
Ми з братом вирішили, що чоловік просто альфонс, який їде на маминій шиї. Коли це припущення висловилося їй, вона образилася на нас.
– Ви просто ревнуєте, от і все. Як можна так ображати людину, з якою ви навіть близько не познайомились!
Ну гаразд, не хоче вона розплющувати очі, хай буде так. Негативний досвід – теж досвід. Їй не сумно і то добре. І ми з братом перестали намагатися мамі розплющити очі на справжній стан справ. Чи почувається вона щасливою? От і гарно.
Два роки, що вони були одружені, нічого не змінювалося. Міфічний бізнес все ніяк не будувався, мама продовжувала вірити в геніальні ідеї свого чоловіка, а ми з братом постійно знімали з вух локшину, яку нам розвішували. Кожен з нас мав свої сім’ї, тому сильно вдаватися в чергову казку не було ні часу, ні бажання.
Але нещодавно мама заявила, що ось вже скоро стартує бізнес, який так довго виношується її чоловіком. Але це потребує початкових фінансових вливань, причому суттєвих. І тому вона вирішила продати свою квартиру та вкласти гроші у справу чоловіка.
Тут ми з братом не змогли залишитися осторонь. Це вже було через край. З мамою почали розмовляти, що це дуже недалекоглядний вчинок.
– Квартира – це твоє єдине житло. Зараз ти її продаси, а трапиться що, ти куди підеш жити? – Намагаючись не втрачати холоднокровності пояснювала я найбанальніші речі.
– Як куди? Я у чоловіка живу, у нього й залишусь, – не розуміла мама, куди я хилю.
– У разі розлучення ти куди підеш? – приєднався брат до пояснення.
– Якого розлучення? Ми не збираємося розлучатися. Тим більше коли бізнес почне приносити гроші, ми купимо квартиру навіть краще, ніж у мене була.
Ми кілька разів у різних інтерпретаціях намагалися донести до неї думку, що навіть якщо він не розведе її на гроші, бізнес може не вистрілити, а житло вона собі вже не поверне. А розлучитися люди можуть будь-якої миті. Тільки ось мамин чоловік залишиться при квартирі, а мама на вулиці.
– Ну, можна ж знайти й інші варіанти? Нехай він продає свою квартиру, а жити ви будете у твоїй, вона більше. Або взагалі нічого не продавати, а взяти кредит. Там для бізнесу є особливі умови.
– Грошей з продажу його однокімнатної не вистачить. А кредит нам ніхто не дасть, вік вже не той, – відповіла мама. – Ви шукаєте подвійне дно там, де його нема.
Ми довго переконували її ще раз подумати, не поспішати та не розкидатися квартирами. Мама за підсумком обурилась і заявила, що її квартира нас взагалі торкатися не повинна.
– Ви свою спадщину від бабусь вже отримали, а що я робитиму зі своєю власністю, вас торкатися не повинно!
Відмінна схема, нас це стосуватися не повинно. Ось зараз вона продасть квартиру, вкладе гроші в лохотрон, розлучиться зі своїм чоловіком і залишиться ні з чим. Куди вона піде? До мене чи брата, а в нас, нагадаю, свої сім’ї. Та й жити з мамою у такому віці під одним дахом дуже не хочеться.
Ні, одна справа, коли це пряма потреба і через якісь непереборні обставини, але тут з непереборного лише дурість і впертість.
Мама зі мною та братом тепер спілкується крізь зуби. Квартиру вона наразі не продала, але мешканців вже виселили. Нам залишається лише молитися, що здоровий глузд візьме гору, але шанс там мінімальний, якщо взагалі є.