Найбільше я переймаюся своїм сином. Навіть попри те, що йому вже 30 повних років. Я мати, і я так влаштована. Зараз мені 62 роки, але я не можу з повною впевненістю стверджувати, що мої переживання кудись зникли. Для мене це все ще доросла дитина, хоча розумом я розумію, що це вже давно не так.
Ми з батьком Мишка розійшлися, коли хлопцеві було 7 років. Так вийшло, люди перестають кохати одне одного. Але це не історія про нещасну жінку з дитиною.
Розлучення пройшло легко, а мій колишній залишив нам квартиру та навіть деякі фінансові заощадження. Він не йшов до іншої сім’ї, лише робота була його пристрастю. Тож гроші йому були не надто й потрібні.
У мене починалися і згасали нові стосунки, але Мишко я у свої справи не посвячувала. Хлопчик ріс і все, що я хотіла йому дати, це щасливе дитинство та гарна освіта.
Так воно й сталося. Школу син закінчив із четвірками та п’ятірками. Я прихильник того, щоб не змушувати дитину бути відмінником. Тому що відмінники в реальному житті найчастіше виявляються безпорадними.
Знайшовся добрий інститут у нашому місті, і Мишко цілком очікувано вступив на безкоштовне навчання. У цей період ми трохи віддалилися, оскільки його цікавили інші теми. Хлопець дорослішав, і я розуміла, що морально мені треба було б його відпустити. Але як я не намагалася, виходило погано.
На орендованій квартирі в нього я бувала, напевно, частіше за друзів. Приносила щось поїсти. Іноді прибиралася у квартирі. Так, помаленьку.
Коли вперше помітила жіночі речі у ванній, зробила перерву довгу, близько місяця не приходила до сина взагалі. Лише коли він сам попросив навідатись, прийшла в гості.
Потім він закінчив інститут, влаштувався непогану роботу і продовжував жити один. Ми стали рідше бачитися, але продовжували активно спілкуватися Інтернетом. До того моменту, як він оголосив про те, що збирається одружитися. Там уже почалася передвесільна метушня. Було не до того.
З невісткою мене познайомили трохи раніше, тож я, можна сказати, знала цю дівчину. Ще мені розповіли, що син поїде до її батьків. Там великий будинок, поділений на дві половини. Свіже повітря та все інше.
Син працює вдома, тож з географією проживання у нього проблем виникнути не повинно. І все ж таки це інша сім’я. У повному розумінні цих слів. Вони житимуть в одному будинку. А якщо раптом щось піде не так?
На весіллі я познайомилася із сім’єю нареченої. Непогані люди знають ціну грошам і вміють не подавати виду щодо них. Поважаю.
Але, боюся, життя на селі змінить мого хлопчика. Та ще й оточення відповідне. Чоловік, звичайно ж, має вміти попрацювати у багнюці. Але не цілодобово там возитися! Навіщо тоді була потрібна ця вища освіта?
Невістка, звичайно, заспокоювала мене. Говорила, що вони приїжджатимуть часто до міста. Провідувати мене. Та й працювати за ноутбуком краще на свіжому повітрі. Які солодкі історії від невістки! Але я собі місця знайти не могла, наче щось відчувала.
Нещодавно мені довелося приїхати до них на якийсь час. І я почала помічати недобре. Поки мій син працює, його дружина постійно з кимось триндить телефоном. А потім я помітила в її ноутбуці листування з якимсь чоловіком. Це мене просто шокувало! Тепер не знаю, як відкрити синові очі все, що відбувається. А може, я вигадую проблему там, де її нема?
