Нещодавно мій батько сказав, що ніколи мене не любив і шкодує, що я взагалі з’явилася на світ. Привітайте, тридцятирічна «тітка» розплакалася на день народження

Нещодавно мій батько сказав, що ніколи мене не любив і шкодує, що я взагалі з’явилася на світ. Привітайте, тридцятирічна «тітка» розплакалася на день народження.

Моя мати народилася в селі. Ну як, селі, малому містечку. Неподалік обласного центру. Ну це для тих, хто знає чим відрізняється село від села. У бабусі та дідуся вона була одна, так що про неї добре дбали, намагалися виростити її розумною, самостійною людиною. Тому вона так само вчинила і зі мною. За що я їй дуже вдячна.

У 17 років мати познайомилася з батьком. Він був із сільських. Як зараз заведено говорити, «вітер у голові» тощо. Він був головним у своїй компанії, а це на той час вважалося чимось авторитетним, усе село про нього знало. Ну, а в такому віці дівчата зовсім не дружать із логікою, як їх не виховуй, гормони.

Вони довго гуляли разом, але жити разом почали лише після весілля. Коли мамі було 19 років. Наскільки я зрозуміла, тоді і в тих місцях це було абсолютно нормально. Адже в «дівках» могла засидітися, а це як би вважалося соромним. За рік з’явилася я. І вже на той час батько почав поводитися з рук геть погано.

Він постійно йшов з дому, хоча всі вони жили в порівняно комфортних умовах, з бабусею і дідусем. Як кіт, повертався до своєї старої компанії до села. Там вони займалися якимись напівкримінальними справами, билися з хлопцями із сусіднього села. Загалом розважалися як могли. Моїм вихованням тато не займався.

Хоча зараз я розумію, що він сам був майже дитиною, від цього легше не стає. Чому тоді не подавав на розлучення? Час від часу він намагався зображати люблячого батька і, може, на місяць чи два заспокоювався. Але таке з ним відбувалося нечасто, та й закінчувалося зазвичай погано.

З мамою вони розлучилися, коли після чергового такого виходу батько отримав судимість. Тоді, пам’ятаю, дідусь ще сказав, що зять легко відбувся. Розлучення пройшло спокійно, я багато плакала, але згодом у мене відлягло.

Минуло чимало часу, і я вийшла заміж. На своє двадцятип’ятиріччя я, окрім іншого, отримала вітальну листівку від тата. Як він мене знайшов у місті, не уявляю. Може, хтось із сільських нашепотів. Але суті це не змінює.

У листівці був ще й номер телефону, яким батько просив дзвонити йому час від часу, щоб ми могли спілкуватися. Не те щоб я надто за ним сумувала, але все-таки рідня. То ж що може піти не так? Ну, попросить грошей. Якщо надто багато – відмовлю. Хоч подивлюся, як виглядає, цікаво ж.

Під час зустрічі я побачила невиразного, але акуратно одягненого чоловіка. Він навіть приніс якийсь букетик польових квітів. Не знаю, де він його роздобув. У тата був такий хитрий прищур, властивий чоловікам, з якими краще не мати жодних справ.

Він пригостив мене морозивом, вибачався, що не зміг бути зі мною в дитинстві. Але тішився, що я виросла розумною та успішною жінкою. Уявляєте успішна домогосподарка?

Єдине, про що він попросив, були гроші. Він хотів, щоб я дізналася, чи немає в місті якоїсь роботи охоронцем або щось на зразок того, щоб можна було зачепитися. Дуже бажано, якщо із житлом.

Мені не було складно, і, запитавши чоловіка, щось подібне знайшла без проблем. Невідомо яка зарплата, але порівняно краще за те, що пропонувало село на той момент.

Я знала, де тато живе, але згодом наше спілкування зовсім згасло. Він завжди був на роботі і не міг відповісти на мої дзвінки. Я ж не надто прагнула бути доброю дочкою і займалася своїми справами.

А нещодавно він сам мені зателефонував і розповів останню новину: він знайшов якусь жінку і переїжджатиме до неї. Тепер у нього кохання та нове життя. Ну, треба ж, який щасливий кінець.

І ось, напередодні мого тридцятиріччя ми домовилися, що я забігу до них у гості. На пару хвилин, дуже мій тато хоче побачити дочку і вручити їй подарунок. Зрозуміло, що в мене своя сім’я і таке інше, але дуже вже він просив услужити йому ще один, останній, раз.

Приїхавши на адресу, я ні на що не розраховувала. Зайду, привітаюсь і в ідеалі поїду на тому ж таксі. Але вийшло зовсім інакше. Батько був не в собі, видно, що вже неабияк відзначивши мій ювілей. Його подруга теж була “весела”, але тримала себе в руках.

Побачивши мене, татко потягся до перев’язаної стрічкою вази, але, оступившись, розбив її. Це, мабуть, і був цей подарунок.

Зі злості батько почав кричати на свою нову подругу, на кішку, що пробігає, зовсім вийшов з себе. А потім взявся і за мене, свою дочку та іменинницю. Він пройшовся по мамі, назвавши її розпещеною. Наговорив про дідуся та бабусю всякого. Ну і насамкінець сказав, що ніколи мене не любив і що я була помилкою. Ось такий презент він вирішив додати до розбитої вази.

Як я і планувала, виїжджала я в тому ж таксі. По щоках рікою текли сльози, але сама я не відчувала себе погано. Можливо, це були сльози образи чи ще чогось. Але мені здається, вони просто збиралися в мене ще з дитинства. І тепер просто вийшли назовні. Чесно кажучи, я відчувала якесь полегшення.

Коли приїхала додому, чоловік спитав у мене, чому я виглядаю якось дивно. Начебто й радісна, але якось по-особливому. І макіяж зняла для чогось. Але я його заспокоїла, сказала, що тепер все добре і що хочу святкувати свою круглу дату тільки в компанії коханої людини.

Весь наступний день пройшов дуже просто. Наче важкий тягар упав із плечей. Отак іноді трапляється: не було б щастя, та нещастя стало у пригоді.

You cannot copy content of this page