ЦЕ EASY Життєві історії Нещодавно поїхала до сина в гості до Берліна, але незабаром я зрозуміла, що не хочу повертатися додому

Нещодавно поїхала до сина в гості до Берліна, але незабаром я зрозуміла, що не хочу повертатися додому

Все життя виховувала сина одна. Втратила безліч нервових клітин, не спала ночами.

Намагалася виростити з нього насамперед нормальну людину. Щоб сміливо міг дивитись у обличчя життю і нічого не боявся. Допомагав слабким, коли треба, та не відступав перед викликами життя. Чи задоволена я результатом?

16 років тому син поїхав до Німеччини, Берліна. Лише 2 рази він повертався на батьківщину, вирішив деякі справи. І все. Жодних приїздів, щоб побачитися особисто зі мною, не було.

Але я не засуджую. Весь цей час я працювала, так що його фінансової допомоги не потребувала. Хоча він і передавав мені якісь гроші на день народження та Новий рік.

Але віднедавна мене скоротили. До пенсії залишилося ще 3 роки, тож часи настали складні. Ніхто не хотів брати до офісу робітницю мого віку, адже можна взяти молоду. Платити їй менше, та й вимагати більше. Моє покоління мене зрозуміє. Тож мені довелося освоїти іншу професію. Але за підсумками грошей все одно не вистачало.

Подумала я і вирішила, що проситиму сина якось мені допомогти. Втім, він одразу погодився і навіть допоміг мені з квитками до себе, до Берліна. Обіцяв, що навіть без знання німецької мови я буду як удома. Це виявилося правдою, часто на вулицях цього гарного міста я чула рідну мову. Але моя історія не про це.

Незважаючи на порядний вік, син одружуватися не збирався. Жив один, сказав, у Європі так заведено. Штамп у паспорті, за його словами, нічого не означає, а лише обмежує права чоловіків.

Проте мені сподобалася його симпатична двокімнатна квартира у тихому районі німецької столиці. Ми нарешті змогли поспілкуватися, багато гуляли, порівнювали одне одного життя.

Загалом мені все дуже сподобалося. Якоїсь миті я вирішила, що не хочу відлітати назад. Адже що на мене чекає вдома? Самотність, брак коштів, уявний пошук нормальної роботи та очікування на пенсію? А тут так легко та сонячно, привітні люди, син. Ось я і поділилася своїми думками зі спадкоємцем.

Виявилося, що він цього не очікував. Спочатку почав мене відмовляти, пославшись на те, що має багато справ. Потім заявив, що не звик жити у квартирі ще з кимось. Це йому заважає налаштуватися на потрібний лад, і взагалі, він за натурою самітник. Але запропонував мені зняти кімнату за його рахунок і потім глянути, що буде далі.

Я, звісно, погодилася. Не одразу, але іншого виходу не було. Кімнатушка була, скажімо так, не затишна. Та й район уже інший, спальний.

Хоч на безкоштовну допомогу скаржитися не можна, але мене здивувало прохання сина економно використовувати воду та світло. Невже пара зайвих копійок зробить якусь погоду?

Далі я знайшла роботу. Нічого тяжкого, мені навіть подобалося. Але добиратися треба було громадським транспортом. І вставати для цього потрібно було прямо дуже зрання. З цієї причини мені було ще гірше, що син не хотів впускати мене до себе. У нього автомобіль, дорога зайняла б кілька хвилин.

На якийсь час я змирилася із ситуацією і просто продовжувала жити далі. З сином ми підтримували зв’язок, переважно мобільний. Зате я нарешті здобула хоч якісь фінансові можливості. Поки муха не вкусила мене піти до нього в гості. Без дзвінка, точніше, зателефонувала я йому вже на порозі.

Зустрів він мене з витріщеними очима і зажадав, щоб я чекала за дверима. Через кілька хвилин, одягнений, він узяв мене під руку і з видимим роздратуванням випровадив у двір. Запропонував пройтись до кафе, там і поговорити. А що мені ще лишалося робити?

Вже в кафе, знайшовши найзатишніший кут, він висловив мені все, що думав. Що він мене, звичайно, любить та поважає. Але у цій ситуації йому стає тісно.

Що він не звик, щоб до нього без попиту приходили в гості, заважали його особистому життю. Що він, як міг, спробував допомогти мені. Але більше цього робити не має наміру. Запропонував трохи відпочити одне від одного.

На моє запитання, чи не хоче він, щоб я полетіла додому, відповів ствердно. Сказав, що надсилатиме мені гроші і частіше дзвонитиме. Але бути під ковпаком у рідної матері дуже втомився. Справа залишилася за малим, і наступні два дні я витратила на збори та приведення документів у порядок.

Тепер, коли я вже знову в рідному місті, сумні думки не покидають мене. Син обіцянку дотримав. Він надсилає мені якісь подачки, тож на роботу я можу не виходити, по суті. Ми спілкуємося так, начебто нічого не сталося. Хоча ми обидва все розуміємо.

Чи виховала я свою дитину так, як хотіла? З одного боку, він фінансово незалежний і має свою думку та погляди на життя. З іншого боку, його поведінка мене шокувала. Але, можливо, це цілком і повністю моя ж заслуга і, як наслідок, мої проблеми. Чи задоволена я? Звичайно ж ні. А втім, які ще є варіанти?

Related Post

Страждала, плакала намагалася забути. І раптом він через місяць мені дзвонить

Чи варто зберігати таку сім’ю?Чи варто зберігати таку сім’ю?

Я одружена 11 років, синові 10 років. З чоловіком завжди були непрості стосунки, перші роки він випивав, з друзями гуляв, і я сама виховувала дитину. Він не допомагав взагалі, були

Після сварки чоловік перестав надсилати нам з дітьми гроші, відправляє зароблені євро свекрусі, а та вже сама вирішує, що нам потрібно, а що ніПісля сварки чоловік перестав надсилати нам з дітьми гроші, відправляє зароблені євро свекрусі, а та вже сама вирішує, що нам потрібно, а що ні

Декілька років тому чоловік почав працювати далекобійником. Нам хотілося накопичити кошти, продати нашу тісну квартиру-студію і купити просторе трикімнати житло. Я була при надії другим малям і нам хотілося на