– Ти знаєш, Вітю, що Оленці нашій, майбутній чоловік запропонував переїхати у його квартиру? – попиваючи чай з варенням на кухні у невістки, говорила задоволена Неля Юріївна.
– Дімка покликав Лєнку до себе? Та гаразд! Ну що – він вляпався! – з гумором відповів Віктор. – Міг би до весілля почекати. Пожив би, як людина. А тепер сестра його запиляє своїми забаганками, та бажаннями.
– Нічого не запиляє. Олена у нас скромна дівчина, ось тому й чоловіка собі такого гарного знайшла, забезпеченого, – з гордістю промовила Неля Юріївна.
– Ну, ну, забезпеченого. Та тільки багатства всі йому належать. І Олені нашій мало що перепаде, надумай вона від Дімки піти, – уїдливо помітив чоловік Юлі, яка зараз мовчки слухала діалог матері з сином.
– Ні, синку, ти не маєш рації! Якщо двоє кохають одне одного, то між ними має бути повна довіра та взаєморозуміння! – поглядаючи на невістку, сказала Неля Юріївна. – Ти, любий, ще не знаєш головного.
Свекруха в цей час замовкла, щоб витримати паузу, і щоб її заява мала зовсім інший ефект.
– Ну, скажи, скажи нам уже. Бачу, що тебе прямо розпирає зсередини, – сказав Віктор. – Тобі не терпиться поділитися з нами цією радістю.
– Так, це радісна новина. Дмитро одну зі своїх квартир переписує на Оленку. Подарунок їй такий робить весільний. Щоб його дружина теж була власницею своєї квартири. Ось як він її кохає! – задоволена жінка з гордим виглядом глянула на Юлю.
– Ну, це ще вилами по воді писано. Сказати можна все, що завгодно. А я, поки документа не побачу, не повірю, – зачеплений за живе подібною заявою матері, вимовив Віктор із незадоволеним виглядом.
– Та буде й документик, нікуди не дінеться! Правильного супутника життя моя донечка обрала.
Свекруха замовкла, і решта теж нічого поки не говорили. Пауза на кухні затяглася. А Юля зрозуміла, в чий город цей камінь. Вся ця вистава була розіграна для неї, непокірної невістки, якій зовсім начхати на те, що її чоловік Віктор так обділений.
Рік тому Юля вийшла заміж за нього з великого і красивого кохання. Вони познайомилися на роботі, в офісі логістичної компанії, куди Віктор приїхав із бригадою лагодити електропроводку.
Він широко посміхався до блакитноокої та привітної дівчини, яка сиділа в кабінеті, де вони працювали, а потім наважився, і взяв її номер телефону.
Почалася дружба. Молоді люди стали часто зустрічатися, ходили в кіно та кафе, багато гуляли. А потім Юля запросила Віктора разом зі своїми друзями та подругами, зустріти Новий рік в її квартирі.
Коли майбутній чоловік дізнався, що його кохана дівчина має у власності двокімнатну квартиру, був здивований і зраділий. Він розповів батькам, що Юля має своє житло, яке їй купили батьки.
Невелике містечко, звідки була родом Юля, вважалося не дуже перспективним, щодо роботи. Тому, закінчивши інститут, дівчина залишилася жити та працювати тут, а батьки зробили їй щедрий подарунок, у вигляді квартири.
Майбутня свекруха Юлії, Неля Юріївна, наказала синові негайно їх з нею познайомити, щоб не проґавити такий вигідний варіант для сина.
– Ти сам чого чекаєш, я ніяк не зрозумію? Ти зробив їй пропозицію? – тисла на сина мати.
– Ні, – розгубився він. – Ще думаю. Ми ж нещодавно зустрічаємось.
– І що ж, дозволь дізнатися, ти думаєш? Тобі доля такий щедрий подарунок підкинула, а ти ще сумніваєшся? – здивувалася Неля Юріївна.
Віктор тоді спішно зробив пропозицію Юлі, і вона, що було для нього несподівано, швидко погодилася.
Зіграли весілля, і молода сім’я оселилася у квартирі Юлі. Свекруха щоразу чіплялася до неї із запитанням – коли вони її зроблять бабусею. Але молода жінка мала свою думку, щодо цього.
– Встигнемо, куди нам поспішати? Треба й для себе пожити, адже ми ще такі молоді з Віктором, – по-доброму відповідала невістка.
– У мене складається враження, що ти, або не кохаєш нашого сина, або чогось чекаєш, тому й дитину від нього не хочеш, – заявила Юлі свекруха вже за чотири місяці після весілля.
– Ви помиляєтесь, – холодно відповіла невістка.
З цього часу протистояння свекрухи та невістки почало лише наростати. Але справа тут була не тільки в майбутніх онуках, про яких так мріяла Неля Юріївна.
Мати чоловіка з чогось вирішила, що, коли Віктор тепер чоловік Юлі, вона неодмінно має частину квартири оформити у його власність.
– Це якось не правильно! У вас тепер одна родина, Юліє. А це означає, що має бути все спільне, і житло в тому числі.
– А то виходить, що ти живеш із моїм сином, користуєшся його немаленькою зарплатою, меблі сюди купуєш, ремонт, може, зберешся робити, де знову без грошей мого сина не обійдеться. А потім виженеш його, і ніяких претензій до тебе, – міркувала вона з милим і добродушним обличчям.
– Не збираюся я його виганяти, – дивувалася Юля подібному нахабству свекрухи, але мовчала, щоб не розвивати скандал.
– Ну не збираєшся, тоді, тим більше треба половину квартири на Вітю оформити! – впевнено заявляла Неля Юріївна. – А то й більшу частину. Оскільки він голова вашої родини. Розуміти треба!
– От і нехай цей голова сам заробить на квартиру, майбутнім дітям не завадить, – примирливо казала Юля, але підтримки в очах матері чоловіка не бачила.
– Ти простуватий. Так не можна. Постав її на місце, – невдоволено вчила мати сина. – Вона ж тебе в будь-який день на вулицю вижене, і ти їй проти не зможеш пікнути. Що це за сім’я така, де один із подружжя перебуває в такому невиграшному становищі?
– Мамо, відчепись! Як я можу її змусити? Закон на її боці, – без ентузіазму відповідав їй Віктор. – Квартира дошлюбна, і цим все сказано.
Але у спілкуванні з дружиною він все частіше почав говорити про те, що було б непогано і його вписати у власники квартири.
– Ти розумієш, що з мене вся рідня сміється, – наводив він дружині дивний аргумент.
– А чого вони сміються? Ти до весілля був без житла, і зараз нічого не змінилося. Тебе ж ніхто не обдурив, не позбавив житлоплощі за допомогою шахрайства. У тебе його не було раніше, немає і зараз, – відповіла йому Юля зі здивованим обличчям.
– Ти знаєш, мати, мабуть, маєш рацію. Дитину ти не хочеш від мене, квартирою, в яку я вже стільки вклав сил і коштів, і ще вкладу чимало, не хочеш ділитися. Може, ти мене не кохаєш, га Юль? – Використовував головний аргумент Віктор, напоумлений батьками.
– Господи, ну що ти кажеш! У чому сенс тоді мого заміжжя? – дивувалася дружина.
– От і я теж думаю, в чому? – філософськи вимовляв Віктор.
– І я можу поставити подібне запитання. І тобі, на відміну від мене, крити буде нічим. Може, це ти одружився зі мною, бо в мене є квартира? Готова, з ремонтом та меблями!
– Не треба брати іпотеку та горбатитися на неї пів життя, не треба думати, як заробити кошти для першого внеску. Все, що ми з тобою зараз заробляємо разом, ми витрачаємо лише на себе.
– Мандруємо, купуємо все, що захочемо. Ти геть машину собі купив нову, нехай і в кредит. Але, якби в тебе зараз була іпотека, ти навряд чи так би розвернувся. Так ось, у мене питання, дорогий мій чоловіче, – ти одружився зі мною через квартиру?
Віктор образився тоді на Юлю, але не надовго. Бо незабаром у гості до свекрів приїхала його тітка з іншого міста. І вся увага перемикнулася на цей факт.
Анфіса Юріївна була жінкою сильною та владною. На думку Юлі, її боялася навіть рідна сестра.
– Ну, що молодь, як живете? – спитала вона у Віктора та його дружини, коли вони приїхали до батьків, які накрили стіл на честь приїзду рідні.
– Нормально живемо, – відповів Віктор. – Квартиру купили ось двокімнатну. Ну як купили… Там переважно мої гроші були, Юля так, трохи додала, – нахабно і цинічно брехав їй племінник.
– Молодець, Віктор, поважаю. Ось що означає наша порода, сильна, смілива, заповзятлива! Мої Петька з Сашком вже по другому будинку будують, ти знав?
– Отакі вони в мене молодці! Ви також із цим не затягуйте. А то дітлахи підуть, там уже не до будівництва буде, – голосно ділилася з родичами своїми новинами Анфіса Юріївна.
Юля тільки дивувалась від того, що відбувалося за столом. Її чоловік безбожно брехав своїй тітці про те, який він успішний, і скільки він всього досяг у житті.
І зарплата у нього найбільша на фірмі, і машина у нього нова та дорога. Ну і, як вишенька на торті – його квартира, а не Юлі.
Свекруха з побоюванням поглядала на невістку, боячись, що та спростовуватиме слова Віктора. Навіщо потрібна була вся ця вистава, Юля не знала.
Єдине, що могла припустити, це те, що вони всі не хотіли зараз виглядати гірше за успішну тітку і її, не менш успішних нащадків.
Вона вирішила тоді, що нічого не говоритиме. Яка по суті різниця цій тітці, хто є власником квартири, де вони з Віктором мешкають. Це важливо було лише її чоловікові та свекрам.
Ця картина повторилася, і коли в гості до них приїхав армійський друг Віктора, Артем.
– Привіт, друже! – чоловіки міцно обійнялися в передпокої, коли товариш по службі прибув до них прямо з вокзалу. – Молодець, що приїхав.
– Та ось, довго думав, міркував, куди рвонути у відпустку. Дай, гадаю, об’їду своїх армійських дружків, поки не одружений, – підморгнув усміхненій Юлі Артем. – Ти в мене, Вітю, другий на черзі. Потім ще Дамір та Левко.
– Та ти що? Ти й до них поїдеш? – здивувався Віктор.
– Так, наважився. Справа молода. Мені зібратися не довго, рюкзак в руки, і готовий! Вони теж на мене чекають.
– Ну, проходь, будь, як удома. Тим більше, що квартира друга – це практично твоя квартира, – засміявся Віктор, з гордістю вимовляючи ці слова.
– Молодець, друже! Все вже встиг за три роки після армії – і одружився, і купив квартиру. А мені тільки мріяти про таке з моєю зарплатою.
– Так, я такий, – серйозно відповів Віктор. – Ти ще не бачив моєї машини. А квартира що? Це так, тільки початок. Я ще ось будинок незабаром збудую, коли діти підуть, щоб їм було де рости на волі.
– Пощастило тобі, Юля, – посміхаючись, промовив Артем. – Тримайся за такого чоловіка, з ним не пропадеш.
– Та вже ж… – тільки й спромоглася вимовити дружина, вражена цим театром абсурду.
Вона тоді зібралася, та поїхалана на пару днів до батьків, щоб не заважати друзям спілкуватися. Та й настрій був поганий.
Виявляється, вона жорстоко помилялася, і чоловік, який перед весіллям був зовсім іншим, зараз показав своє справжнє обличчя.
– Юль, ну може, не варто поки рубати з плеча? – запитала мама, коли дочка заїкнулася про розлучення. – Поживи, подивися. Може це все наносне.
– Злетить з нього, як лушпиння, ця пиха і показуха. Та й потім, зрозуміло, що його мати накручує. Сам він непоганий хлопець.
– Не знаю, мамо, нічого не знаю. А мені весь цей цирк зовсім не подобається. Він і одружився на мені тільки через квартиру. Це очевидно!
– Усім тепер намагається сказати, що це його житло, хоча багато хто знає, як насправді. Свекруха намагається влаштувати синочка, вимагає від мене частину квартири на нього оформити. А що? Просто нахабно відтяпати частину квартири на його користь? Вже дістала мене цим. Скільки можна?
– Не знаю, доню. Тобі вирішувати. Тільки, перш ніж розлучитися, добре подумай. Ну і квартири їм нашої, звісно, не бачити – це однозначно!
Свекруха з’явилася раптово, без дзвінка та попередження. Виглядала вона погано, обличчя було заплаканим, погляд розгубленим.
– Вікторе, у нас біда. Оленка заборгувала велику суму. Треба рятувати сестру.
– Що трапилося, мамо? Про яке лихо ти говориш? – здивувався і розгубився син.
– Вона позичила грошей, потім, взяла два кредита, купила собі шикарну машину, дорогу шубку, прикраси. Потім ще до весілля дещо, ти знаєш, як зараз все дорого!
– Ну то й що? Нехай Дімка її проблеми розгрібає, до чого тут ми? Що ти так злякалася? – дивуючись, уточнив Віктор.
– Та все, немає більше Дімочки! Кинув він мою донечку. Ані квартири, ані грошей. Вона сама, звісно, винна, запишалася, багато собі дозволяти стала. Ось і не витримав. Всі ці її подружки та друзі, вечірки, гулянки…
– То він що, скасував весілля? – заговорила Юля.
– Так, скасував. І сказав, щоб Олена більше не турбувала його, – свекруха заплакала. – Вона ж йому повірила, думала, що він із серйозними намірами. Успішний бізнесмен з грошима. Ось вона і почала шикувати, думала, що Дмитро всі її борги покриє після весілля.
– Оце справи! І що, багато сестра банкам винна? – розгублено спитав Віктор.
– Ох, багато, синку. Тисяч вісімсот, – видала Неля Юріївна.
– Ого! – свиснув син. – Вона що, з глузду з’їхала?
– Нехай продає машину, шубу, що там ще має? Прикраси, мабуть, дорогі. Більшу частину суми можна набрати сміливо, – запропонувала Юля, якій зовсім не подобалося те, що свекруха прийшла з цією проблемою саме до них.
– Так намагалася вона. Дещо продала, але це все не так швидко! А потім, це набагато менше, ніж Оленка винна. Тепер все доведеться продавати набагато дешевше, ніж вона купувала.
– Ну, а ми чим можемо їй допомогти? – спитав Віктор, дивлячись на дружину, яка теж не розуміла, що відбувається.
– Нехай Юля половину цієї квартири на тебе оформить. Ти закладеш свою частку, і ми виплатимо борг. А потім розрахуємось з вами.
Свекруха ніби навіть трохи заспокоїлася, видавши те, навіщо сюди прийшла.
– Ні, цього ніколи не буде! Ця квартира куплена моїми батьками, і оформляти, навіть десяту її частку, я ні на кого не збираюся! – різко відповіла Юля, і вийшла в іншу кімнату.
– Яка ж ти жорстока! Начхати тобі на проблеми нашої родини! – гукнула свекруха.
Крізь зачинені двері Юля чула, як мати із сином щось бурхливо обговорюють. Потім свекруха зазбиралася йти. І Юля вирішила підслухати, про що вони шепочуться біля дверей.
– Ну, я все зробила, синку. Більше нічого вигадати не можу. Як то кажуть, все, що могла. Але ж твоя дружина не погоджується. Ми тут безсилі, на жаль.
– Так, мабуть, нічого не вийде. Хоча, я спробую ще щось придумати, – прошепотів Віктор матері.
– Ах, ось воно що! – Вискочила Юля зі спальні. – Вирішили мене провести. Борги якісь вигадали. Казки вигадуєте на ходу. Ну те, що Лєнку Дмитро кинув, це справедливо!
– А ось квартири моєї вам не бачити ніколи! Закотіть губу, та забудьте про це! – Кричала Юля, вже не стримуючись. – Самі заробіть на квартиру, і тоді що хочете з нею, те й робіть! Хоч у фонд милосердя віддайте!
Цього дня Віктор був змушений зібрати валізу, та поїхати до матері. Юля подала на розлучення. Давно треба було це зробити.
А то ця “родина”, незабаром речі її почне виносити з її ж квартири, під якимось гарним приводом. У неї є молодість, власне житло, пристойна зарплатна, а таких Вікторів ще буде, йой…