Почалося це шість років тому. До нас у школу перейшла нова дівчинка до 9 класу, я сам тоді був о 10. Вона мені відразу з першого погляду сподобалася, можна сказати, що я просто таки закохався. Вона не була якоюсь типовою красунею або заводним дівчиськом, яка привертала увагу, ні. Просто мене як блискавкою вдарило, і я зрозумів, що вона мені дуже подобається. Це був перший раз у житті, коли мені людина настільки сильно запала в душу.
Але так вже склалося, що спілкування у нас не задалося. Мабуть, я був зовсім не на її смак чи не знаю що. Я тоді був зовсім ще молодий, боязкий і безглуздий, думаю, що це теж зіграло свою роль. Саме тому я і не наважився познайомитися особисто, а почав зі знайомства в соцмережі.
Начебто нормально почали спілкуватися, потім кілька разів у школі зустрілися, а далі почався якийсь ігнор. Просто ні з того ні з сього. Відповідала дуже рідко і однозначно, в школі якщо бачилися, то якось мигцем. Вона вдавала, що дуже зайнята і давала зрозуміти, що не хоче приділяти час на розмови зі мною. Думаю, що я просто їй не сподобався, і вона, щоб не говорити прямо, вирішила ось так мене відшити, щоб я сам перестав із нею спілкуватися через відсутність зворотної реакції. Усі мої подальші спроби налагодити спілкування виявилися марними.
Потім я закінчив школу і більше жодного разу її не зустрічав. Там уже доросле життя почалося: армія, коледж, робота, інститут і таке інше. Але скільки б років не минуло, у мене й досі в душі багато теплих спогадів про неї. Навіть попри те, що вже понад шість років її не бачив і нічого про неї не чув. Вона все одно близька мені людина, нехай і в односторонньому порядку.
Напевно, я просто створив у голові її ідеальний образ: те, що знав про неї — мені подобалося, а то чого дізнатися не зміг — мимоволі додумав. Відколи я закінчив школу, я не забув її. Я гуляв з дівчатами, були стосунки, та й зараз я у стосунках із гарною дівчиною вже кілька років. Однак завжди було почуття, що це не те.
Я, звичайно, припускаю ще одну версію, що їй хтось міг чогось про мене наговорити, але сумніваюся в цьому. Вона була тиха і дуже скромна, не помітна, та і я не бачив, щоб були якісь конкуренти, які могли б так вчинити та очорнити мене. Але я знаю точно, що я ніколи не говорив і не робив їй нічого поганого, тому тільки здогадуватися можу, що стало причиною такого холодного ставлення до мене.
Я якось написав їй, коли був в армії, розповів усе, що було на душі, але вона мені так і не відповіла. Навряд вона взагалі мене пам’ятає. Але хай там як не було, я все одно ні краплі на неї не ображаюся. Ще через кілька років, я написав її брату, коротко пояснив ситуацію, просто хотів дізнатися чи все у неї в порядку, як у неї справи, але відповіді теж не отримав. Мабуть, це у них сімейне — ігнорувати людей.
Можливо, це виглядає наївно, але я просто шукаю душевного спокою, а вся ця недомовленість і цей розірваний контакт з нею зовсім не сприяють моєму спокою. Саме це все не минає, а всі мої спроби знайти спокій марні.
Можливо, це й виглядає безглуздо і наївно, але я просто не знаю, що робити.