– Ой, господи, підлогу вона протерла! – потішалася свекруха. –  Та ти тут, дитино, безплатна хатня робітниця за дах над головою і  харчі! Скажи дякую, що ми з Тарасом тебе не женемо, хоча від тебе користі – як із цапа молока

– Ти подивися, Маю, яка у мене в будинку благодать! – Надія Гаврилівна обвела рукою простору їдальню.

– Котел гуде, батареї – вогонь! Я в будь-який мороз по першому поверху в одній домашній кофті ходжу!

– Круто, мамуль, – простягла зовиця Мая, підчеплюючи виделкою шматок запеченої качки. – У нас у панельці ледве топлять. А в тебе тут прямо курорт!

– Це ж Тарас за всім стежить! – свекруха гордовито випросталась. – Моя порода! Справжній господар. І будинок двоповерховий тягне, і матір балує.

– З двадцять п’ятого листопада знову у платну клініку лягаю, в окремий люкс. Там ресторанне харчування, масаж, процедури всілякі.

Тарас сидів на краю дивана в м’якій толстовці і гортав стрічку в телефоні. На слова матері він тільки самовдоволено смикнув підборіддям.

Лариса стояла біля буфету, нарізуючи гарячий пиріг із яблуками. Вони з Тарасом прожили у шлюбі сім років. Два роки тому чоловік звільнився із логістичної контори.

Заявив, що втомився орати на чужого дядька і запускає свою справу з друзями. З того часу його починання не принесли в сім’ю жодної гривні.

Взимку Лариса затіяла капітальний ремонт у своїй дошлюбній двушці. На час будівництва Тарас вмовив її  перебратися до заміського цегляного будинку  Надії Гаврилівни.

Щоб свекруха не дорікала їх шматком хліба, Лариса зі своєї зарплати головного технолога харчового комбінату взяла побут на себе.

У банківському додатку вона налаштувала три автоплатежі. Кожного тридцятого числа з її карти йшла оплата за електрику, щотижневу доставку продуктів і путівку до тієї самої платної клініки.

А Тарасу Лариса замовила додаткову картку на свій рахунок – на бензин і поточні витрати по будинку. Чоловік про це чудово знав, але матері із сестрою співав зовсім інші пісні.

– Ларисо, ти чого там у буфеті порпаєшся? – командирським голосом гукнула  Надія Гаврилівна. – Пиріг охолоне! І малину протерту з холодильника подай. Вічно тобі все треба нагадувати.

Лариса поставила пиріг на обідній стіл. Спина заклякла після трьох годин біля плити.

– Малина на нижній полиці, Тарас дістане, – тихо сказала Лариса. – Я присяду, бо з ранку на ногах.

– Бач, перевтомилася вона! – Надія Гаврилівна скривилася і повернулася до дочки. –  Ось бачиш, Маю, яку дружину твій брат посадив собі на шию? Живе в моїй хаті на всьому готовому, ні за кут, ні за комуналку й гривні не дає!

– Ларисо, ну принеси малину, складно тобі, чи що? – пробурчав під ніс Тарас, навіть не підводячи очей від екрану. –  Мамуля ж гостей приймає.

– А я тобі хто, Тарасе? – Лариса пильно глянула на чоловіка. – Я цю качку вчора ввечері після роботи маринувала. І підлогу на двох поверхах вимила.

– Ой, господи, підлогу вона протерла! – потішалася свекруха. –  Та ти тут, дитино, безплатна хатня робітниця за дах над головою і  харчі! Скажи дякую, що ми з Тарасом тебе не женемо, хоча від тебе користі – як із цапа молока!

Мая з яскравими підфарбованими губами хихикнула в серветку:

– Ну, нічого собі у вас тут порядки! А я думала, Лариса на своєму комбінаті гроші загрібає.

– Які там гроші! – махнула рукою Надія Гаврилівна. – На шпильки хіба що! Все в цьому будинку на плечах Тараса тримається. Він мені позавчора знову повний кошик форелі та сирів із кур’єром надіслав.

– І за клініку аванс перевів, і за газ із весни сам за квитанціями платить!

Лариса уперлася поглядом у чоловіка. Той квапливо потягся за хлібом, ховаючи очі.

– Так це Тарас вам форель прислав? – прохолодно перепитала Лариса. – І за клініку він платить? І за газ?

– Ларисо, ну не починай при Маї, – винно зам’явся Тарас. – Яка різниця, з чийого рахунку йде? Ми одна сім’я.

– Велика різниця! – не вгамувалася Надія Гаврилівна. – Сім’я сім’єю, а знати своє місце треба! Живеш у моїх хоромах, грієшся біля мого котла, жереш за трьох – то хоч на стіл подай без кислої міни!

– Знайшли собі куховарку на свою голову, а гонору, як у директорки!

– Точно, мамуль, – підтакнула Мая. – Я б на місці Тараса давно показала характер. Він її утримує, а вона ще й огризає!

– Нічого, я за сина заступлюся, – суворо викарбувала свекруха.

Лариса нічого не відповіла. Вона вийшла в передпокій і грузно опустилася на дерев’яну лаву. З хвилину сиділа не рухаючись, дивлячись в одну крапку на стіну і потираючи скроні.

Потім потяглася до комода за своїми рукавичками. Висунула верхню шухляду. Під стосом старих газетних вирізок лежала пачка червоних бланків від газової служби.

Лариса взяла верхній аркуш. Борг за опалення двохсот квадратів збирався з квітня. Газовики надіслали третє, останнє попередження перед вимкненням.

Все стало на свої місця. Весною Тарас пообіцяв матері сам оплачувати газ зі своїх міфічних доходів.

Насправді він пів року не платив жодної гривні, а квитанції ховав у комоді. Чекав тридцятого жовтня, коли Ларисі прийде річна премія, щоб тишком-нишком закрити величезний борг її додатковою картою.

Ремонт у її власній двушці закінчився ще два тижні тому. Вчора привезли туди новий спальний гарнітур. Лариса хотіла зробити Тарасу сюрприз до річниці весілля. Що ж, сюрприз буде сьогодні.

Вона дістала з кишені кардигану телефон та відкрила додаток банку. Сьогодні було двадцять дев’яте число.Завтра вранці мали списатися гроші за електрику, доставку продуктів та повну вартість люксу в клініці.

Лариса одним рухом видалила всі три автоплатежі. А потім назавжди заблокувала додаткову карту Тараса. З їдальні долинув вимогливий вигук Надії Гаврилівни:

– Ларисо! Ти де там зникла? Неси малину, Мая скоро додому поїде!

Лариса піднялася з лави, пройшла до спальні і дістала з шафи дорожню сумку зі своїми зимовими речами.Решту вона перевезла в двушку ще минулого тижня, поки свекруха була в перукарні.

Коли Лариса винесла сумку в передпокій і надягла бежеве пальто, з їдальні визирнув Тарас.

– Ти куди це намилилася проти ночі? – насторожено спитав він. – А зі столу хто буде прибирати?

– Хатня робітниця звільнилася, Тарасе, – без пафосу відповіла Лариса. – Сам прибереш. Або мамулю з Маєю попроси. У вас же у будинку все на твоїх плечах тримається.

– Ларисо, ну чого ти завелася? – Тарас ступив до неї, понизивши голос. – Ну ляпнула мама зайвого перед Майкою, тобі шкода, чи що? Подумаєш, похвалилась бабуся! Повернися за стіл, не ганьби мене.

– Ремонт у моїй квартирі закінчено, – сказала Лариса. – Я їду до себе. А твої пожитки зберу в коробки і відправлю з кур’єром завтра вранці.

Надія Гаврилівна випливла до передпокою слідом за сином.

– Це що за концерт? – гордовито спитала свекруха. – Сумками вона тут махає! Куди ти подінешся з мого будинку, там же у тебе голі стіни та штукатурка!

– Вже й меблі стоять, Надіє Гаврилівно, – Лариса перехопила ручку дорожньої сумки. – Отже, залишаю вас у ваших хоромах. Живіть на своє задоволення. Тим більше, Тарас у вас такий здобувач – не пропадете.

– Та й котись! – верескнула свекруха. – Не велика втрата! Думаєш, Тарас за тобою побіжить? Та ми без тебе тільки вільніше зітхнемо! Дармоїдко!

– Мамуль, постривай, – стривожено пробурмотів Тарас, коли Лариса вийшла на ґанок. – У неї завтра премія… Вона за жовтень мала рахунки закрити…

– Ой, не сміши мене, синку! – відмахнулась Надія Гаврилівна, повертаючись до столу. – Посидить три дні одна у своїй бетонній коробці і приповзе, як мила! Куди ж вона без нас? Мая, накладай собі ще качки, доки тепла!

Листопад видався морозним. Лариса жила у своїй оновленій світлій двушці і горя не знала. Вранці не треба було смажити гору оладок на всю ораву, а вечорами ніхто не командував над вухом.

Перший тиждень Тарас зберігав горду мовчанку, але в середині місяця прийшов до її під’їзду.

Лариса саме поверталася з роботи з сіткою мандаринів. Чоловік тупцював біля лави в розстебнутій осінній куртці, але тримався з гонором.

– Гаразд, Ларисо, годі дутися, – з порога заявив він, наче робив велику ласку. – Я все обдумав. Так і бути, переїжджаю до тебе в двушку, якщо ти там меблі поставила. – У мами в хаті протяги почалися, та й пиляти вона мене почала з ранку до ночі.

– З чого це Надія Гаврилівна пиляє свого головного годувальника? – іронічно поцікавилася Лариса, зупиняючись біля сходів. – Форель не свіжа попалася?

– Та до чого тут форель! – скривився Тарас.

– Ти навіщо заблокувала мою картку? Я на заправці мало не згорів із сорому, коли оплата не пройшла! – І кур’єр продукти не привіз. А вчора мамулі із платної клініки зателефонували. Сказали, що платіж за люкс тридцятого жовтня не надійшов!

– І що ти відповів мамулі? – з цікавістю спитала Лариса.

– Сказав, що у банку тимчасовий збій! – буркнув Тарас. – Ларисо, не дури, розблокуй рахунок до п’ятниці. Мені треба клініку сплатити і газовикам перевести борг, а то вони вчора контролера надсилали.

– У мене зараз вільних коштів немає, все у обороті у партнерів!

– У якому обороті, Тарасе? – Лариса глузливо похитала головою. – Ти два роки сидиш на моїй шиї, та ще й матері дозволив ноги витирати об мене. У мене ж зарплата лише на шпильки, забув? Ось і плати зі свого обороту!

– Ти через одну фразу за столом руки викручуватимеш?! – обурився чоловік. – Та мама просто перед Майкою марку тримала! Ми ж сім’я, Ларисо! Розблокуй карту і пішли нагору, я замерз, як собака!

– Твої коробки я тобі ще два тижні тому відправила, – відрізала Лариса. – У мене ти більше не живеш. І картку мою не побачиш. Крутись сам, господарю!

Вона обійшла остовпілого чоловіка і піднялася в під’їзд. Тарас ще довго дзвонив їй на телефон, але Лариса внесла його номер у чорний список.

До кінця листопада вдарили справжні холоди. Місто засипало колючим снігом, а ночами температура падала нижче п’ятнадцяти градусів.

В останню суботу місяця Лариса тільки дістала з духовки шарлотку, як на сходовому майданчику зчинився гуркіт. У дверний дзвінок почали тиснути без зупинки.

Лариса вийшла на поріг. На майданчику стояла Надія Гаврилівна в дублянці навстіж і хутряній шапці, що з’їхала набік.

Обличчя її пішло червоними плямами. Позаду матері переминався з ноги на ногу змерзлий Тарас, ховаючи пальці в рукави.

– Нам газ відрізали й клініка броню зняла! – з порога заверещала свекруха, намагаючись протиснутися у передпокій повз Ларису.

– Ти що наробила, безсовісна?

Лариса перегородила їй шлях біля килимка:

– На півтора кроки назад, Надія Гаврилівно! Ви не у себе в хоромах!

– Ти чула, що я сказала? – заторохтіла свекруха, розмахуючи рукавицями перед носом невістки. – Вчора приїхала аварійна бригада! Сказали, у нас із квітня за газ жодної гривні не плачено і три попередження без відповіді!

– Перекрили вентиль за парканом та заглушку поставили! У хаті за ніч батареї охолонули, вода в трубах крижана, з рота пара йде!

– А я тут до чого? – здивувалася Лариса. – У вас же Тарас за всім стежить. Справжній господар, ваша порода.

– Ларисо, ну вистачить знущатися! – втрутився Тарас, стукаючи зубами від холоду. – Я ж просив тебе біля під’їзду рахунок відкрити! Я думав, ти охолонеш і переведеш газовикам за квитанціями!

– То це ти, погань така, навмисне підлаштувала?! – Надія Гаврилівна витріщила очі на сина, потім на невістку.

– Тарасе, вона що зі своєї карти наші рахунки оплачувала?!

– І світло, і продукти, і вашу путівку, – охоче пояснила Лариса. –  А за газ ваш улюблений синок обіцяв платити сам, тільки пів року складав червоні бланки у комод. Звідки в нього гроші, Надіє Гаврилівно? Він два роки ніде не працює!

Свекруха сікла і схопилася за голову.

– Як це не працює?! – Накинулася вона на Тараса. –  А хто мені про логістику та партнерів заливав?! А клініка? Я сьогодні зранку з баулами приїхала в реєстратуру, хотіла в теплі перечекати, доки котел запустять!

– А мені адміністраторка при всій черзі заявляє: «Надіє Гаврилівно, ваша броня на люкс давно скасована, платіж не надійшов, палата зайнята»! Я трохи крізь землю із сорому не провалилася!

– Мамуль, ну в мене угода ось-ось вистр.ілить, це тимчасово, – видав Тарас, втягуючи голову в плечі. – Ларисо, пусти нас у квартиру погрітися! У тебе тут жарко, яблуками пахне.

– Закрий газовикам борг та оплати повторний пуск, га? Інакше у нас надвечір вся система опалення замерзне!

– Не оплачу, Тарасе, – викарбувала Лариса. – Я ж безплатна куховарка, маю зарплату тільки на шпильки. От нехай твоя сестра Мая і платить. Ви ж з нею так гарно наді мною за столом потішалися.

– У  Майки два кредити й чоловіка на мінімалці! – заголосила Надія Гаврилівна, забувши про свій командирський тон.

– Ларисочко, дитинко, ну погарячкувала я тоді! Ну з ким не буває, ляпнула  перед донькою, щоб обличчя не втрачати!

– Що сусіди скажуть, якщо в мене серед зими труби луснуть?! Нам же з Тарасом ночувати ніде, там дубак, як у льоху!

– До поліклініки районної сходіть, погрійтеся в черзі, – порадила Лариса. – Або панчох свій діставайте , якщо двоповерхові хороми утримувати ні на що.

– Та як ти смієш матір чоловіка на сходах морозити? – знову зірвалася на вереск свекруха, притупивши чоботом.

– Тарасе, скажи їй! Ти мужик, чи хто? Накажи їй негайно відкрити телефон та сплатити рахунки! Ми до тебе до весни переїдемо, доки будинок не прогріється!

– Серйозно? – Лариса з усмішкою глянула на обох. – У мою бетонну коробку? Ні, рідні мої. На всьому готовому ви пожили і вистачить з мене.

– Ларисо, ну будь людиною! – Тарас ступив до порога. – Там за борг та підключення таку суму виставили, мені її за три місяці не зібрати!

– Іди кур’єром у доставку, швидше збереш, – сказала Лариса. – Заодно мамулі форель зі знижкою привезеш.

Вона відступила на крок і зачинила двері на клямку. На майданчику ще хвилин п’ять стояв крик.  Надія Гаврилівна проклинала на чому світ стоїть і невістку, і безглуздого сина, який зганьбив її перед усією вулицею, а потім кроки затихли внизу.

Заяву на розлучення Лариса подала через “Дію” ще у грудні. А в січні вона випадково зустріла на ринку сусідку свекрухи.

Та зі сміхом розповіла, що Надії Гаврилівні довелося вигрібти всі свої накопичення на оплату газового боргу, а щоб тягнути рахунки взимку – здати весь перший поверх галасливій родині квартирантів із трьома дітьми.

Тепер свекруха з Тарасом тулиться у двох маленьких спальнях нагорі.

Надія Гаврилівна щодня скаржиться сусідам біля хвіртки, яку підступну змію вони з сином пригріли, а Тарас, як і раніше, шукає себе – правда, вже без доставки делікатесів і під бадьорий тупіт чужих дітей за стіною…

You cannot copy content of this page