-Віталік, мені незрозуміло: чому це ти став працювати у вихідні? Раніш такого не було. Ну, кілька разів. А зараз постійно. Ти мені не хочеш пояснити? -Нічого пояснювати, люба. Не хвилюйся. Я ж казав, що у нас звільнили двох. Ось ми за них працюємо
Підозри почали з’являтися у Марини вже давно, ще тоді, коли Віталій став пропадати на
– А з сином коли ти зустрінешся? На особисте життя, значить, час є, а на дитину немає? – Припини, мамо! Я маю право на щастя! Вам з татом уже час на покій, а мені ще жити та жити! Я також хочу мати сім’ю! – зненацька випалила Люба
Люба стала мамою дуже рано. Їй виповнилося вісімнадцять, коли вона зрозуміла, що при надії.
– Стривай! Ти хочеш, щоб я продала свою квартиру, яка належить тільки мені, віддала тобі гроші, а ти віднесеш їх у чужу сім’ю, щоб купити житло для свого сина від колишньої дружини?
– Тобі не обов’язково щось купувати своїм дітям – ти платиш дружині добрі аліменти.
– Наталко, якщо ти так і далі будеш… Я друзів покличу. Вони тобі все пояснять…
На п’ятий день після весілля я зібрала сумку. Потім зняла обручку і поклала її
Вовка боятися – в ліс не ходити…
П’ять років тому, коли Гена та Настя розписалися у звичайному районному РАЦСі, ніхто з
– Ні, доню, помиляєшся! Я тобі більше нічого не винна
Галина вирішила продати свою трикімнатну квартиру, яка вже років зо два стояла без потреби.
-Що ви там таке виробляєте?! Як можна трясти своє сміття мені на балкон? Ви що, зовсім, чи що вже?
Ганна Петрівна переїхала у квартиру в місті, коли вже давно була на пенсії. Здоровʼя
П’ять собак тиждень сиділи під вікном лікарні. Співробітники розплакалися, дізнавшись, на кого вони чекають
Першою прийшов маленький, кривоногий песик, з куцим хвостом і рваним вухом. Він з’явився в
Батьки. Кумедно, як це слово досі викликало легке поколювання десь під ребрами, немов скалку, яку ніяк не витягнути. Наталя давно перестала ображатися на них. Вона розуміла, що вони намагалися зробити як краще, як їм тоді здавалося. Але деякі речі забути не виходило
Наталя стояла біля вікна свого кабінету на двадцять третьому поверсі й дивилася на місто,
– Як кажуть, – не було б щастя, та нещастя допомогло…
У Галини Іллівни було два сини, яких вона виховувала практично одна. З чоловіком розлучилася

You cannot copy content of this page