– Ви, мабуть, помилилися номером…
Сашко, тепер уже Олександр, а іноді й Олександр Ігнатович, у сім’ї був молодшим із
– Мій обов’язок? Тобто доглядати – це мій обов’язок, бо я донька, а ділити порівну квартиру – це твоє право, бо ти син?
– Світлано, ми подаватимемо на спадок, і це не обговорюється! Половина маминої квартири належить
– А що мені робити? Вдавати, що все нормально? Ти на корову стала схожа, Наталко! Вух он через щоки не видно! Мені соромно поруч із тобою на людях показуватись
– Ти впевнена, що тобі варто налягати на ці булочки? – прошепотів Валерій Наталі
— Та ти не ображайся, — Ігор відкинувся на спинку стільця, вдаючи примирення. — Вона ж правду каже. Подивись, що в нас за квартира! На підвіконні — пил, білизна в машинці вже другу добу лежить. А вечеря? Напівфабрикати якісь. — Котлети я сама готувала, — Світлана опустилася на стілець навпроти. — Пару годин тому
Світлана акуратно поставила чайник на стіл, жодного зайвого руху. Порцелянова кришечка ледь чутно дзеленькнула.
Спочатку вони приховували свої стосунки, а потім перестали – люди дедалі частіше бачили їх разом. Хтось радів за них, але були й заздрісники. «Стільки самотніх жінок, а він зі старою зв’язався!» – шепотілися пліткарки
Лідія та Михайло почали своє спільне життя. Сусіди, звісно, помітили молодого чоловіка на її
– Треба ж, все ж таки хтось згадав про мене, – подумала вона, подивилася в коридорі у дзеркало, поправила звичним рухом пасмо волосся над вухом і відчинила двері.
Настав новий рік. А попереду Різдво. Зазвичай у ці дні люди ходять у гості,
На роботі мене звинуватили у крадіжці. А правда виявилася гіршою, ніж я могла собі уявити
Я працювала у будівельній компанії вже восьмий рік. Не на високій посаді, не в
– Ось тепер ми квити, – зауважила я свекрусі…
Клара Борисівна розмовляла так: спочатку покашлювала, ніби прицілювалася, а потім видавала. Завжди у болюче
– Знаєш, що, Мишко! Тобі завжди було на неї байдуже, але я її дочка і не можу залишити маму в такому стані! – У якому такому, Людо? Вона, що слаба, чи їсти не має? Вона закохана, Людо! Закохана! Та вона щаслива, Людо.
– Та чого ти розійшлася, Людо?! – сміявся Михайло. – Ну, зібралася вона заміж.
– Синку, ти мене вибач, звісно, але нам із батьком не подобається твоя Оксана. Точніше те, чим вона займається. – Мамо, а чим вона таким займається, не розумію?
– Синку, ти мене вибач, звісно, але нам із батьком не подобається твоя Оксана.

You cannot copy content of this page