Життєві історії 0
– Що ж ти робиш… – голос колишньої свекрухи дзвенів від обурення. – Ти взагалі розумієш, що твориш? На вулиці холоднеча! А мій онук одягнений так легко! Він же замерзне! Ти хочеш, щоб хлопчик занедужав?
– Ти неправильно його тримаєш! Крик пролунав несподівано, різко та пронизливо. Але Марина навіть
Життєві історії 0
– Господи. Чому мені так не щастить? – вигукувала вона. – Що ти так голосиш? – долинуло їй у відповідь. – Ой. Це ви, тітка Марія. Дістало все. Я не думала, що хтось почує. Проходьте
Останнім часом Вероніці не щастило. На роботі новий начальник робить натяки, що переведе її
Життєві історії 0
– Ось від таких, як ти, я сина свого і берегла, – посміхнулася свекруха. – Ти що думаєш, я така ж наївна, як і Льоня? Я тебе, люба, наскрізь бачу!
– Послухай, я не хочу з тобою сваритись, – примружилася свекруха, – ти мене
Життєві історії 0
– Уважно слухай, доню! Не переривай! Скажеш матері, що згоден на розлучення! Речі нехай збирає та переїжджає до тебе. Все! Це моє останнє слово! – І на половину будинку нехай не сподівається, будинок мій батько будував, він же дарчу на мене оформляв, – я господар. От мене не стане, тоді й… А я довго житиму, спеціально намагатимуся не дати вам шансу. Може й одружуся ще
Микита сидів під вікном свого будинку і дивився на дорогу. Біля ніг лежав пес
Життєві історії 0
Цей тиждень, що його не було я не жила, я літала, я вперше за скільки років свого життя відчула волю
У своїй не молоді літа, хочу поділитись з вами зі своєю історією. Я вже
Життєві історії 0
– Ось як ти заговорила! – обурилася мати. – А коли до нас прийшли та просили на батька оформити іпотеку, по-іншому розмовляли! По документах квартира наша! – Тож ми з батьком маємо право заселяти туди того, кого хочемо! А ви просто невдячні
– Оль, я сьогодні Микиту зустрів. Вони зі Світланою взяли в іпотеку квартиру у
Життєві історії 0
— Ні, доню, нічого. Я потерплю, — зітхнула вона, глянувши на мене довгим, багатозначним поглядом. — Головне, щоб у вас з Андрюшою все добре було. Він же скоро повернеться. Має ж знати, як ми тут жили…
Тамара Ігорівна впустила виделку. Гучно, з таким гуркотом, що здригнулись і я, і шестирічний
Життєві історії 0
Усі ці роки він нічого не міг згадати. Єдина картина, що залишилася в його пам’яті — перон вокзалу й обличчя жінки, яка махає йому червоною хусткою. Він не пам’ятає ні її імені, ні обставин. Але він пам’ятає дату. І щороку, в цей день, він бере відпустку і їде до Львова
Конверт був чужим у цій стопці — казенний, лікарняний, із фіолетовим штампом невідомого мені
Життєві історії 0
– І не рідна ж вона їм, цим п’ятьом… А хіба скажеш… Ось як в житті буває…
У Єгора Прохорова пішла із життя дружина. Так і не оговталася від появи останнього
Життєві історії 0
– Господи, Всемилостивий і Милосердний, спаси та збережи батька моїх онуків, чоловіка моєї дочки! Не дай, Господи, втратити йому віру в себе! Допоможи йому, Господи, синочку моєму! Вона шепотіла і хрестилася, а по обличчю котилися сльози. У Кирила в грудях зростала грудка жару. Ніхто ніколи не молився за нього!
Кирило одружився у двадцять чотири роки. Дружині, Тетяні, було двадцять два. Вона була єдиною

You cannot copy content of this page