– Краще зараз соромно, ніж потім гірко, – впевнено сказала Люба
– Ой, та забий ти, Любко! У них грошей – кури не клюють! Та
— Олюню, у мене тут комуналка прийшла. Пенсії не вистачає зовсім. Ти не могла б допомогти? Я тобі потім поверну, обов’язково. Потім ніколи не наставало. Зате прохання ставали все частіше. — Олюню, в Олени діти до школи збираються. Ти ж знаєш, як зараз дорого все. Може, перекажеш трохи? — Олюню, мені лікар виписав ліки. Дорогі такі. Допоможи, рідненька. Спочатку Ольга думала, що допомагає родині. Що так і має бути. Павло щоразу кивав, коли свекруха дзвонила, і казав: — Ну допоможи мамі. Вона ж сама
Ольга вийшла з офісу востаннє, тримаючи в руках невелику коробку з особистими речами. Жовтневий
– Добре придумала! Як там? Дзеркалочка? Трохи більше почала отримувати – і вже пані? – Самій готувати не можна? – Репетував співмешканець
Чоловік Юлі при розлученні твердо стояв на своєму: половина квартири повинна дістатися йому, адже
– То ти з тих, хто стрибає в ліжко до одруження? Таких нам не треба…
Ганна винаймала квартиру в старому панельному будинку на околиці міста. Там було тихо, а
– Хай хлопчик поживе у вас, – від вас не убуде! – поставила перед фактом свекруха
– Я рюкзаки поки що в коридорі кину, – бадьоро вимовив незнайомий довговязий хлопець,
– Петре, якщо ви зараз же не відійдете від стіни, я викликаю поліцію, – рівно сказала Аліса, дістаючи телефон із кишені домашніх штанів
– Знімай акуратно, тут рама важка. І в плівку одразу мотай, щоб кути не
— Тому, щоб у нас більше не виникало непорозумінь, — вона взяла ручку і почала швидко писати на аркуші, — я складу для тебе графік чергувань. Прибирання, готування, прання, закупівля продуктів. Все буде розписано по днях. Пропуск зміни без поважної причини — штраф. Двісті п’ятдесят гривень за кожен випадок. Будемо віднімати з твоєї частки на пінне та інші розваги. Ти ж хотів традиційну сім’ю з чітким розподілом ролей? Отримуй. Тільки із сучасною, абсолютно справедливою бухгалтерією
— І що, вечері не буде? Голос Максима, що увірвався до квартири разом із
— Загалом, вона просить… ні, пропонує… щоб ти на неї частку у квартирі переписала. Невелику. Суто для її, розумієш, материнського спокою. Для гарантії
— Вечеряти будеш? Питання було звичайним, кинутим через плече від плити, де на сковороді
— Єгор втратив роботу місяць тому, не зміг оплачувати оренду, його вигнали з квартири. Йому ніде жити. Він твій родич тепер, сім’я. Потрібно прихистити. Катя відкинулася на спинку крісла, переварюючи почуте. Єгору тридцять років, якщо пам’ять не підводила. Працював то там, то тут, постійно міняв місця, скаржився, що скрізь погані умови й маленька зарплата. На сімейних святах сидів із телефоном, майже ні з ким не розмовляв.
Катя розігрівала вечерю, коли у двері подзвонили. Вона глянула на годинник — о пів
– Квартира твоя, гості твої, – вперед і з піснею…
– Вірочко, сонечко, до нас за два дні приїжджає моя сестра. – Одна? –

You cannot copy content of this page