– Знімай акуратно, тут рама важка. І в плівку одразу мотай, щоб кути не збити.
– Ви що робите? – Аліса завмерла посеред вітальні з рулоном креслярської кальки в руках.
У центрі кімнати стояв незнайомий чоловік та примірявся до величезного антикварного дзеркала у різьбленій дерев’яній рамі, що висіло над комодом. Поруч, активно жестикулюючи, ходила зовиця Рита.
– О, привіт! А ти чого так рано? – Рита анітрохи не зніяковіла. – Давай, не стій стовпом, допоможи Петру притримати край.
Аліса повільно поклала кальку на край столу. Вона працювала ландшафтним дизайнером на відстані, і сьогодні планувала в тиші закінчити складний проєкт ділянки.
Дзеркало, на яке зараз робила замах сестра чоловіка, Аліса шукала на барахолках майже пів року, а потім ще місяць очищала раму від шарів старої фарби.
– Я повторюю питання, – карбуючи кожне слово, промовила Аліса. – Що тут відбувається і чому стороння людина торкається моїх речей?
Чоловік у спецівці нерішуче опустив руки і подивився на Риту.
– Маргарита Юріївно, то ми вантажимо, чи як? У мене погодинна оплата йде.
– Вантажимо, Петю, вантажимо. Не зважай, це моя невістка, вона просто не в курсі, – відмахнулась зовиця.
Вона була одягнена в суворий брючний костюм явно не з ринку. Рита позиціонувала себе, як елітного організатора весіль.
У її соцмережах миготіли дорогі ресторани, букети троянд та фотографії з чужих презентацій. Заради цього статусу вона брала кредити на одяг та техніку, щиро вважаючи, що інвестує у власний бренд.
– Петре, якщо ви зараз же не відійдете від стіни, я викликаю поліцію, – рівно сказала Аліса, дістаючи телефон із кишені домашніх штанів.
Робітник виразно підійняв долоні вгору, підхопив свій моток пухирчастої плівки й боком рушив до виходу.
– Я в машині зачекаю. Ви тут самі знаєте, хто кому господиня.
Коли за вантажником зачинилися вхідні двері, Рита невдоволено схрестила руки на грудях.
– Ось завжди ти, Аліско, сцени влаштовуєш на порожньому місці! Перед людиною незручно.
– Незручно в чужу квартиру зі своїми вантажниками приходити! – Аліса підійшла до дзеркала, перевіряючи, чи не подряпали раму. – Ключ на тумбочку поклади. І поясни, навіщо тобі знадобилася моя річ.
Рита картинно зітхнула, всім своїм виглядом показуючи, як важко їй спілкуватись із недалекими людьми.
– Мені для фотозони завтра потрібно. У клієнтів весілля у стилі рустик, там бюджет пів мільйона. Твоє дзеркало ідеально впишеться. Я його через три дні поверну, нічого з ним не станеться.
– Ні, – коротко відповіла Аліса.
– Що означає ні? – обурилася зовиця. – Тобі шкода, чи що? Воно в тебе просто так висить, пилюку збирає, а мені для справи потрібно. У мене репутація на кону! Клієнтам обіцяно вінтажну деталь.
– Іди та купи. Або візьми в оренду в реквізиторській, – Аліса повернулася до столу та розгорнула кальку. – Це річ тендітна.
– Нікуди вона не поїде звідси. І ключі поверни. Артем тобі їх давав, щоб поливати квіти, коли ми у відпустку їздили, а не для того, щоб ти тут господарювала!
Рита скривила губи у поблажливій усмішці.
– Я, між іншим, прийшла до рідного брата. Маю право! А ось ти могла б допомогти сім’ї. Ми ж не чужі люди.
– Родинні зв’язки не дають права розпоряджатися чужим майном, – відрізала Аліса. – Розмова закінчена. На вихід.
У передпокої почувся звук замку, що повертається. Аліса мимоволі напружилася. Артем мав повернутися з роботи лише за дві години. Він працював системним адміністратором у великому холдингу і рідко йшов раніше.
Артем з’явився на порозі вітальні. Він стягнув через голову сіру толстовку і запитливо глянув на дружину, потім на сестру.
– А що за газель у нас під під’їздом стоїть? І Петрович із п’ятого поверху димить біля неї?
– О, Артеме! Як вдало ти прийшов! – Рита миттєво змінила тон із агресивного на жалібно-лагідний. Вона зробила крок до брата.
– Твоя дружина виганяє мене з квартири! Я лише попросила дзеркало на пару днів для важливого замовлення! Мені клієнти відірвуть голову, якщо я локацію не оформлю. А Аліса в позу встала. Шкода їй для сестри чоловіка якесь дерево!
Артем втомлено потер перенісся. Конфлікти між дружиною та сестрою були для нього найгіршим покаранням. Він завжди намагався згладити кути, знайти компроміс, аби ніхто не кричав.
– Алісо, ну може і справді дамо? – примирливо почав він, дивлячись на дружину. – Риті ж для роботи треба. Поверне в цілості. Що нам, шкода?
Аліса відклала олівець. Всередині повільно здіймалася хвиля холодного роздратування.
– Артеме, це не просто дерево! Я його реставрувала сама. І я не хочу, щоб цю річ тягали по банкетних залах не тверезі гості.
– Та хто його там тягатиме! – Втрутилася Рита. – Постоїть у кутку гарно, і все. Артеме, ну скажи їй! Ти взагалі у цьому будинку господар, чи хто?
То був заборонений прийом. Рита завжди зверталась до чоловічого самолюбства брата, коли їй потрібно було досягти свого.
– Рито, не починай, – скривився Артем. – Аліс, давай я сам його запакую, відвезу, а потім особисто заберу. Ні подряпини не буде. У сестри зараз складний період із замовленнями, треба врятувати.
– Складний період? – Аліса з викликом подивилася на чоловіка. – А коли у нас був складний період з іпотекою, і ми просили Риту повернути ті двісті тисяч, що вона брала на розкрутку своєї агенції, вона що сказала?
У кімнаті повисла незграбна пауза. Рита демонстративно почала розглядати свій бездоганний манікюр.
– Я ж сказала, що віддам, як тільки пристойний клієнт знайдеться, – процідила вона. – У мене бізнес, гроші в обороті. Це ви на зарплаті сидите, вам не зрозуміти, як складно вести справу.
– Натомість я чудово розумію, як складно закривати два кредити, – відрізала Аліса. – І дзеркало нікуди не поїде! Це моє остаточне слово!
Артем важко опустився на стілець біля вікна.
– Дівчата, годі! Алісо, давай без скандалів. Ну, забере вона його, я обіцяю, що простежу.
– Ні, Артеме! Якщо це дзеркало винесуть за поріг, можеш збирати речі та йти за ним.
Слова пролунали тихо, але настільки твердо, що Артем затнувся. Він знав цей тон дружини. За п’ять років шлюбу вона застосовувала його всього кілька разів, і завжди це означало, що межа пройдена.
Рита зрозуміла, що план зривається. Її обличчя пішло червоними плямами, а в голосі прорізалися верескливі нотки, які завжди з’являлися, коли з неї злітала маска успішної бізнес-леді.
– Та пішли ви! – Виплюнула вона. – Сидіть тут, над своїм барахлом, чахніть! Брат називається! Дружина під підбор загнала, а він і радий намагатися! Я до вас із усією душею, а ви…
Вона різко розвернулась і пішла до передпокою. Артем винувато глянув на Алісу і пішов за сестрою.
– Рито, почекай, не кип’ятись.
Аліса залишилася у вітальні. Їй не хотілося слухати цю типову розмову, в якій Артем вибачатиметься за її непохитність, а Рита тиснутиме на жалість. Вона взяла олівець і спробувала зосередитись на кресленні, але лінії розпливалися перед очима.
З передпокою долинали приглушені голоси.
– Артеме, мені терміново потрібні гроші, – голос Рити звучав уже без жодного апломбу, майже слізно. – Дуже терміново.
– Рито, звідки? У нас іпотечний платіж за тиждень. І ми на ремонт відкладаємо.
– Та не бреши ти мені! У вас на вкладі пів мільйона лежить! Я ж бачила повідомлення на твоєму телефоні, коли ми були на дачі. Зніми двісті тисяч. Я за місяць поверну, мамою присягаюся!
Олівець у руці Аліси здригнувся і залишив жирну межу на папері. Пів мільйона на вкладі – це були гроші, які Аліса отримала у спадок від бабусі.
Вони планували пустити їх на початковий внесок за ділянку за містом. Артем не мав до них жодного відношення, крім того, що рахунок було оформлено на нього для зручності управління сімейними фінансами.
Аліса рішуче зробила крок у передпокій.
– Про які гроші йдеться? – спитала вона.
Рита відсахнулася від брата. На її обличчі читалася неприкрита паніка.
– Не твоя річ, – огризнулась зовиця. – Ми з братом розмовляємо.
– Моя, – Аліса стала поруч із Артемом. – На тому вкладі мої гроші. І я хочу знати, навіщо успішному організатору елітних весіль знадобилося терміново випрошувати двісті тисяч, та ще й тягнути з мого дому старі меблі.
Артем виглядав розгубленим.
– Алісо, почекай. У Рити там якісь проблеми з підрядниками.
– З якими підрядниками, Артеме? – Аліса не зводила очей із його сестри. – У неї немає жодної агенції!
– У сенсі немає? – Артем насупився. – Вона ж весілля веде. Фотографії викладає.
– Поглянь уважно на ці фотографії, – посміхнулася Аліса. – На них вона просто гостя. Вона на чужі весілля ходить, фотографується біля чужих арок і видає за свою роботу. Я ще місяць тому через знайомих пробила її «агенцію». Жодного ІП давно немає. Зачинено за борги.
Рита зблідла. Її ідеальна постава кудись зникла, плечі опустилися.
– Це брехня! – спробувала вона обуритись, але голос зірвався.
– Тоді поясни, навіщо тобі дзеркало, – Аліса зробила крок уперед. – Тільки чесно. Петрович біля під’їзду в газелі чекає. Ти його на OLX продала, га? Знайшла покупця і вирішила по-тихому вивезти, доки ми на роботі?
Артем повільно обернувся до сестри. В його очах читалася недовіра, яка поступово змінювалася розумінням.
– Рито? Це правда? Ти хотіла вкрасти річ із нашого будинку, щоб продати?
– Мені кредитори телефон обривають! – зірвалася на істерику Рита. – У мене прострочення за трьома картами! Квартиру можуть забрати! А ви тут на мільйонах сидите та рідній сестрі допомогти не хочете! Я б віддала! Потім! З відсотками!
– З яких грошей? – твердо спитав Артем. Його голос змінився, з нього пішли м’якість і бажання догодити. – Ти три роки не працюєш! Тягнеш з матері пенсію, у нас позичаєш. І тепер красти прийшла?
– Я не красти! Я позичити!
– Ключі на тумбу, – скомандував Артем. – Жваво.
Рита кілька секунд зацьковано дивилася на брата, зрозумівши, що маніпуляції більше не спрацюють. Вона судомно порилася у своїй брендовій сумочці, жбурнула ключ на полицю для взуття і вискочила на сходовий майданчик.
Двері за нею зачинилися. У передпокої залишився лише слабкий запах її дорогих парфумів. Артем підняв ключ та поклав його у кишеню.
– Вибач, – глухо сказав він. – Я не думав, що вона до такого дійде.
– Ніхто не думав, – Аліса повернулася до вітальні.
Вона підійшла до дзеркала. Крізь старе, трохи каламутне скло на неї дивилася втомлена жінка із зібраним у хвіст волоссям. Артем підійшов ззаду, обережно обійняв дружину за плечі і теж глянув у відбиток.
– Більше вона не має ключів від нашої квартири, — сказав він.
Аліса нічого не відповіла. Вона просто взяла м’яку фланелеву ганчірку зі столу і почала дбайливо витирати невидимий пил із дерев’яної рами.
Не дарма ж кажуть, – довіряй, але перевіряй! Це саме той випадок…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
