– Не суди про книгу з обкладинки – зараз у нас у всіх обкладинки пом’яті…
– Чуєш, командире, ти б їй хоч газету підстелив, – білявка з бездоганним каре
– У нас є дві доби до їхнього від’їзду, – Марина нахилилася вперед. – Трощити посуд ми не будемо. Ми залишимо їх ні з чим!
Марина безшумно зачинила вхідні двері й зупинилася у вузькому коридорі, не знімаючи плаща. Вона
Оксана засунула свій старий телефон під матрац у ліжечку трирічного Дениса, натиснула кнопку диктофона і щільно зачинила двері. Педіатр наполягав на записі нічних нападів кашлю, щоб підтвердити діагноз, але замість хрипів дитини мікрофон зафіксував вирок всього її шестирічного сімейного життя
Оксана засунула свій старий телефон під матрац у ліжечку трирічного Дениса, натиснула кнопку диктофона
– У шістдесят три роки я нарешті зрозуміла одну річ, – не можна врятувати того, хто щосили намагається втопитися! Можна лише стояти на березі з ліхтарем та чекати!
– Це не обговорюється! Григорій стояв посеред моєї маленької кухні, і його голос, зазвичай
-У моєму віці я радію і дощовим дням. Але за такі сонячні особливо вдячний. Можна вважати це старечою примхою, але хочеться, знаєте, щоб останній мій прожитий день був теплим і яскравим
-Та мені ж всього сорок девʼять… – Рита розгублено дивилася на лікаря. – Зовсім
Жінка ще довго дивилася на двері, що зачинилися за чоловіком, і ніяк не могла повірити, що це відбувається дійсно. Так, вона і справді не могла подарувати Петру спадкоємців, але в іншому все було добре
Про те, що у чоловіка хтось є, Зінаїда Вікторівна здогадувалася давно. Та й як
– Продамо твою квартиру, – і жодних проблем! Відпочинок нам забезпечений! – Нахабно заявив чоловік
– Ось, дивись, уже й Борька з Ірою на морі були. Навіть вони! Одні
– Мені ж трохи лишилося, доню, – раптом поскаржилася жінка. – А є в мене двоє безпритульних хлопʼят, Віктор і Василько. Ну як безпритульних? Один із матір’ю живе, інший із батьком. Ті без перепочинку на роботі. А хлопці самі по собі
Люба лежала в лікарні. Їй зробили процедури – дівчина мала апендицит. А потім щось
Усьому свій термін, і пізні діти – це справді особлива нагорода за терпіння…
Осінь того року видалася довга, задумлива. Листя з беріз уже облетіло, накривши землю строкатою
Раїса стояла на моєму ґанку і виносила мої речі. Валіза з одягом уже лежала на землі, слідом полетіла сумка з білизною. Поруч тупцювала її сусідка Вєрка, худа, перелякана, вона явно прийшла за компанію і тепер шкодувала про це
У Олександрівку я приїхала не жити, а сховатись. Бабусин будинок стояв нетоплений з осені,

You cannot copy content of this page