Життєві історії 0
— Тобто ти допомагала їй, а будинок — цьому Вові?
Еля повернулася додому після похорону, але не пішла одразу в кімнату. Втомилася, як собака,
Життєві історії 0
– Я не приїжджаю, бо вислуговуватись перед вами немає сенсу, – сказала вона нарешті. – Що? Вислуговуватись? Що ти таке кажеш? – Вікторія опустилася на банкетку у коридорі. – Римма Сергіївна обіцяла подарувати нам квартиру, якщо я добре себе поводитиму. Буду гарною невісткою. Ту, що зараз здається мешканцям. Сама вона переїде на дачу назовсім і житиме там. – А як же ми, Олено? – А що ви? Що ви з татом можете нам дати? Однушку у вашій глушині? Та вона дріб’язок коштує
– Доню, ти коли приїдеш? На вихідні на тебе чекати? – Запитала Вікторія. Олена
Життєві історії 0
— Ми вже давно чужі люди, ти й сама це знаєш. Та й квартира… Ну що нам її ділити, справді? Я ж тут прописаний, маю повне право… — Право? — закипіла я, стискаючи кулаки. — Ти ще смієш говорити про права?
— Тобто ти йдеш від мене до іншої й вирішив привласнити мою квартиру? —
Життєві історії 0
– Дивно, – сказав чоловік. – Три роки було нормально. А тепер раптом помада, підбори, зустрічі. Вікторія поставила перед сином тарілку із сирниками. – Три роки нормально було кому? Мені чи тобі?
Вікторія знайшла її між зимовим пальто та чохлом з ошатним костюмом, який Андрій одягав
Життєві історії 0
– Галино Петрівно, скільки це триватиме? Я ж не наймит у вас! – А хто ти тоді? – Запитала Галина, не відриваючись від прополювання. – Зять, який без роботи сидить на шиї у дружини?
– Мамо, тут така справа… – зам’ялася Оксана. Галина одразу зрозуміла, до чого йде
Життєві історії 0
— Алло? Так, зробив, як ти сказала. Додав їй порошку в каву. Тепер чекаю, поки подіє… Що? Як це не можна в каву?! — його обличчя раптово втратило колір. — Я ж не знав! Я не хімік, не лікар! Але ж вона витривала, здоров’я, як у коня! Просто трохи посидить у вбиральні, а я тим часом поїду у відпустку сам. Головне, щоб на літак запізнилася…
— Інно, а куди це ти зібралася? — здивовано запитав Леонід, спостерігаючи, як дружина
Життєві історії 0
– А ви тепер що, наш дідусь? Марія трохи зніяковіла, а її син зареготав грубим басом. – Наш він, наш
Генка повернувся додому із місць не дуже віддалених. Весь цей час він майже не
Життєві історії 0
— То ви поясните, на якій підставі тут перебуваєте? — А вам не все одно? — нахабно запитала Лариса. Ірина була готова задихнутися від обурення. Їй коштувало великих зусиль якось себе стримати. — Власне, я дружина Павла. — Ви хотіли сказати — колишня дружина? — Якраз навпаки, законна! Що тут взагалі відбувається???
— Хто ви така? Що ви тут робите? — Ірина з подивом дивилася на
Життєві історії 0
— І що мені твоє «заспокойся»? Воно мені якось допоможе? Чи сили додасть? Чи я відпочину завдяки цьому?! – то чи не хотіла, то чи вже не могла заспокоїтися Ліда. — Ми ж із тобою домовлялися, що поки будемо жити у мами й відкладати на власну квартиру, ти будеш допомагати їй по дому! Що зараз почалося?
— Лідо, там мама сказала, щоб ти зараз не лягала спати! Коли її гості
Життєві історії 0
– Мамо, пробач ти мені, мамо, – беззвучно повторювала вона, задихаючись від сліз
З похорону минуло три дні. Ірина нарешті приїхала до маминої квартири, щоб розібрати речі

You cannot copy content of this page