Світ не без добрих людей…
– Бабусю, ти тільки не переживай! Продуктів я тобі всяких накупила, он холодильник повний
– А що ви нам усілякі нісенітниці привозите?! – казали родичі. – Якщо грошей нема куди подіти, то нам надсилайте. Он треба будинок ремонтувати. Та й донька вбрання нові просить
Людмила присіла на лавку у парку. Від нових черевичків втомилися ноги, і вона вирішила
– Мамо, ну що ти мені знову ці картинки шлеш?! У мене телефон від них висне! Ти можеш писати у справі? Або зовсім не писати, якщо новин немає!
Артем роздратовано кинув смартфон на стіл. Екран ще світився, показуючи листівку з пухнастим зайцем
– Я бабусі така ж онука, і якщо ви перепишете квартиру на сестру, то про допомогу забудьте! Ні гривні більше не дам, ні на що! Самі крутіться потім!
– Ти знущаєшся, тату? – Ліля примружилася. – Ви просто візьмете та віддасте їй
– Господи, що з тебе полізло… Ми тебе так не виховували! Яка ти… невдячна! Черства! До речі, інші діти батькам машини купують! – Саме так і виховували, – Оксана відступила до дверей. – Щоб я виконувала все, що ви скажете. Щоб не сперечалася, не суперечила. Щоб кивала та платила!
– Оксано, мені цього місяця потрібно на п’ять тисяч більше, – мати стояла в
– Твою Віку я більше в себе бачити не бажаю, – ні вдома, ні на дачі! Щоб навіть носа не показувала, а як приїде з тобою, на поріг не пущу! – Обурено заявила мати
– Віка, мама давно на дачу кликала, може, поїдемо в неділю? – Запитав у
– Якщо ви не розлучені, то забирай свою дружину! За мною догляд не потрібен, а я їй прислужувати я не збираюся. Здогадалася я, що ви задумали
Не стало Мирона Андрійовича. Поховали чоловіка на сільському цвинтарі, поблизу сусіднього села, в якому
Нові родичі…
Павло та Ганна дивилися черговий серіал перед сном. Восьма година, наче рано для сну,
Спадщина з подвійним дном…
– Ти моя найулюбленіша і найближча людина у світі, – голос дідуся звучав тихо.
– Оксано, ти хочеш відправити свою матір у будинок для людей похилого віку? – У нас немає виходу. Говорять, там непогано. – Але, як ти сказала, він платний, – чоловік скептично посміхнувся. – І скільки?
– Миколо, сідай! Треба терміново поговорити! – жінка сіла за стіл, на її обличчі

You cannot copy content of this page