– Лідо, у тебе рівно місяць. Потім ми заберемо квартиру. Ти зовсім не цінуєш доброго відношення! Дитячі витрачаєш на гулянки. Чи не боїшся, що дітей відберуть?
– Біда яка! – у дверях стояла свекруха. Вона ледве трималася на ногах, –
– Навіть слухати нічого не хочу! Я вже сказав, що тут не гуртожиток. Нехай винаймають окрему квартиру і живуть скільки хочуть. Що хочеш кажи, але щоб твоїх родичів я тут не бачив
– Костю, ти не проти, якщо моя мама погостювати днями приїде? Костя здивовано подивився
– Послухай, люба. Я чудово знаю, що і де тут у тебе лежить. Ти не забула, що Павло залишив багато спільно нажитого майна?
Лера здригнулася. Хтось намагався відчинити вхідні двері. З Павлом вже 3 місяці як розлучилися.
– Мамо, так не можна, ми ж домовилися, – намагалася переконати її Людмила. – До того ж діти вже обжилися там, усі подаровані на весілля гроші вклали у ремонт, не треба заважати молодим. – Ну, звичайно, а я, виходить, усім заважаю, і місця мені ніде немає, – ображалася Антоніна Петрівна. – Хай би почекали, все одно за заповітом квартиру онуку залишу, а зараз маю повне право там жити
– Після весілля зможете жити у квартирі бабусі, – казала Людмила синові, – вона
Надворі вона не була вже тиждень, погано було. Але тепер йшла. Через біль зі сльозами. Що робити, Господи? Молилася подумки, щоби сили дав. Нема кому допомогти, крім неї, бабусі хворої! Внучок же рідний, та собака цей…
Пенсіонерка Лілія (або як усі її звали, Ліля) Дмитрівна, важко зітхнувши, насилу перевернулась на
– Ми з батьком вирішили подарувати вашій сестрі на весілля квартиру – хоч би однокімнатну! Але самі ми цього зробити не зможемо, тому просимо вас взяти участь у цій справі фінансово. – Олюшка вибере квартиру, а ми – всі три сім’ї – скинемося, та купимо. Якщо трохи не вистачить, Єгоре, ви з Поліною візьмете кредит. Ви ж вже розплатилися з іпотекою
– Тебе завтра мати до себе запрошувала? – Запитав Микита у старшого брата. –
У Свєти на очах виступили сльози. Так, їй не подобалося в дитбудинку, але тут вона знала, що її нагодують і одягнуть. І що вона у безпеці. А вдома все негаразд
“По тебе мама прийшла, збирайся”. Існує думка, що кожна дитина в дитбудинку дуже чекає
– Як ви можете виставити мене на вулицю з маленькою донькою на руках? – Вигукнула я, звертаючись до свекрухи
Січневий вітер кидав у обличчя колючий сніг, коли я стояла перед зачиненими дверима квартири,
– Дочка, я тебе не люблю, і нічого не можу з цим вдіяти, – сказав батько
– Дочка, я тебе не люблю, і нічого не можу з цим вдіяти, –
-До мене їдуть гості, ваша дитина нам заважатиме! Терміново забирайте, – наказним тоном сказала свекруха
– Олю, терміново забирайте Пашку! – голос Олени Павлівни пролунав у слухавці, як наказ,

You cannot copy content of this page