Історія життя моєї молодості, зараз мені 59 років у мене вже онуки, я щаслива заміжня, але це 2 мій шлюб.
А ось перший мій шлюб, про нього і піде історія. Не шкодую, тому що все-таки 2 діток у мене від 1 шлюбу, поради теж не шукаю, хочу просто розповісти свою історію.
У 20 років я вже була з професією фотографа – модно і прибутково на той момент.
Після навчання приїхала у своє рідне селище і зустріла його, ну просто красень чоловік: високий, ставний, широкоплечий, закохалася по вуха.
Прозустрічалися близько пів року і як годиться в той час треба одружитися, адже вже 20 років, пів року коханню пора!
Ну хто б сперечався, пора! Одружилися, свого житла поки не було, жили у моїх батьків.
На 4 день після весілля він приходить налиганий додому і просто плаче за своєю колишньою дівчиною як виявилося, яка розбилася на машині, сталося це за пару місяців як ми почали зустрічатися, він просто бився в істериці як він кохає її, і жити не може.
Батьки мої все чули звичайно, але ніколи не лізли, я теж тільки мовчала і намагалася його заспокоїти.
Як я думаю зараз саме тоді вже потрібно було розлучатися, але це зараз так думаю, та й життя моє б склалося інакше.
Такі ситуації повторювалися час від часу, але вранці він просив вибачення, потім нам дали власне житло і ми вирішили народити дитину, але близько року нічого не виходило.
Потім через якийсь час я завагітніла і щасливо народила Артема.
Особливо батьківських почуттів у чоловіка я не спостерігала, він був суворий, ситуація з його любов’ю ніби як вщухла, але прийшла інша ситуація під назвою «загул».
Коли Артему було близько 4 років чоловік часто гуляв, гримав на мене.
З дитиною був строгий, але звичайно я була молода, дурна і час був такий, що вийшов заміж і живи, тоді рідко розлучалися.
Так йшло життя як хвиля, то добре жили, то він йшов в загули.
Коли Артему було 6 років я знову завагітніла, народився хлопчик – Костя.
Коли Костянтину було 2 тижні чоловік прийшов, «зловив білочку» як то кажуть і почав просто гримати двері на кухні, а я схопила дітлахів і закрилася в іншій кімнаті.
Я тоді стояла і думала: «Боже, навіщо я народила 2 дитини», звичайно так думати не можна, але в ту секунду я зрозуміла, що цей шлюб вже не спасти.
На подив, Костю чоловік любив і ставився до нього по іншому, а Артема не дуже любив, одного разу так все набридло, що я зважилася піти, зібрала речі, думаю все йду.
І тут він приходить раніше з роботи й питає, а це що за валіза? Так спокійно запитав, і чи то страх, чи то все ще кохання до нього і я знову залишилася.
Друга спроба піти через якийсь час відбулася все-таки, але що мама, що тітка сказали: “Так вийшла заміж – живи!”.
2 місяці я жила у сусідки зверху у котрої було 3 своїх дітей! А чоловік мій гуляв ці всі 2 місяці, так і йшло життя, як я жила тоді не знаю, здається це була не я.
Через тільки ще 7 років я зустріла чоловіка справжнього, який полюбив мене і моїх синів, сини взяли його прізвище він офіційно став їм батьком та й виховав їх.
Тільки Артема свого я все одно не вберегла, у 25 років його не стало. Але від нього залишився внук -моя кровинка. Другому чоловікові Сашкові я теж народила синочка мені було вже 37 коли народився Саша молодший. ось така історія.
