Пішов жити до Марини, вибач, твій Коля

На годиннику було майже п’ята. Вона знову затрималася на роботі, готуючись з дітьми до новорічного ранку.

Нінині восьмикласники були наче і самостійні, але минулого разу залишилися на репетицію та обмалювали двері у “каптьорці” баби Ліди, шкільної прибиральниці, вік якої ніхто не знав, а звільнити її у директора не піднімалася рука. Тому за ними треба пильнувати.

Додому Ніна не поспішала. Єдина донька вже три роки вчилася у Київському виші, а чоловік повертався не раніше сьомої, а інколи і восьмої вечора. Працював енергетиком, тож вечірня, а інколи нічна зміни були не рідкіст

Дорогою вона думала про те, що через місяць їй 46. А життя, наче і не жила. У 20 років вискочила заміж та перевелася на заочну форму навчання. Кохання сталося раптово. 

Від нього перехопило подих, літали метелики, кидало у жар. Ці метаморфози першою на собі відчула заліковка – один за одним не складалися іспити, додому тягнуло магнітом.

Тож, батьки запропонували, якщо вже так припекло, переводитися на заочне та погоджуватися на пропозицію Миколи одружитися. Там паче, що молодим було, де жити. Ще кілька років тому померла тітка, яка залишила племінниці квартиру в одному з трьох багатоквартирних будинків у селі. Поки Ніна вчилася, батьки здавали квартиру, але сказали – вона твоя, вселяйтеся.

Тато зітхав, згадувала Ніна, що з Миколою вони зовсім не пара. Вона – маленька, ніжна, тендітна майбутня вчителька української мови та літератури, і він – грубий, некомпанійський чоловік без амбіцій та з робітничою професією. Але, як кажуть, кохання не обирають.

Довгий шлюб зробив їх схожим. От би здивувався тато, як побачив мене зараз, думалося Ніні. Він помер рано і не побачив, як його Квіточка, а він називав її тільки так, стала однією з багатьох, схожих одна на одну, українських жінок без віку: повненька, круглолиця, яка щодня обриває руки важкими пакетами з магазин.

Вона прискорила крок, бо у вікні квартири побачила світло – напевно, сьогодні Микола повернувся раніше.

Коли відчинила двері, то одразу звернула увагу: щось не так. Зазвичай, чоловік, повертаючись з роботи, залишає на підлозі робочий одяг, брудне взуття. Цього разу його не було, як і речей чоловіка на вішаку при вході.

У квартирі стояла тиша. Нічого не зрозуміло. Зайшовши на кухню, жінка почала розбирати пакети з продуктами. Коли підійшла до столу, то помітила папірець, згорнутий навпіл.

Оскільки в квартирі Ніна підтримувала ідеальний порядок, то вона здивувалася. Вранці на столі нічого не було. Розгорнула. Там всього кілька слів: “Вибач. Я пішов жити до Марини. Поговори з дочкою, поясни. Коля”. І чомусь так стало легко на душі, відразу, вона просто показала доні листа і почала нове життя, без Колі і Марини.

You cannot copy content of this page