Шість років тому я вийшла заміж з великого, і як я була впевнена, взаємного кохання. Ми разом починали з нуля, не маючи нічого за душею, крім віри одне в одного. Водночас будували бізнес, разом займалися побутом, разом відпочивали.
Рік тому вже впевнено стоячи на ногах (нерухомість, авто, хороший рівень доходу) стали планувати дитину. Обидва, разом. Я коли носила дитину продовжувала працювати, він мало не на руках мене носив.
Народила. Тяжкі пологи, я дві доби провела в реанімації. На третій день мене перевели до палати, чоловік був зі мною, займався донькою «від і до». Я не могла натішитися, який дбайливий та люблячий батько з нього вийшов. Намагалася якнайшвидше встати на ноги, щоб допомагати йому і разом займатися дитиною. І ось мене виписали додому.
Він мені навіть букет квітів не подарував, послався на те, що був зайнятий, забігався. Ок, я все розумію, та й затьмарювати радість від народження доньки не хотілося. Через 2 тижні річниця весілля. І знову ні квітів, ні вітань. Я залишила дитину няні та вирішила влаштувати нам романтичну вечерю. Він покликав на нього друзів та родичів. Гаразд, ок, проковтнула ще раз.
Через два тижні його ніби підмінили — з 7-ї ранку до 21-ї вечора він на роботі (при тому, що він керівник і в нього досить гнучкий графік). Коли я прошу допомогти з дитиною, з його боку агресія і в результаті скандал, з моїми сльозами. Попросила на вихідних (заздалегідь) посидіти з донькою 2 години, щоб я сходила в салон, привела себе до ладу.
У результаті скандал на дві доби, з його боку маса образ, що я ні на що не здатна, а він весь такий герой і куди я без нього, і куди мені до нього, і вдячна йому маю бути, що він зі мною взагалі живе. Говорив, що тупа я, і нецікаво йому зі мною. Наступного дня став пред’являти претензії, що я маю шукати до нього підхід, щоб йому хотілося займатися дочкою.
А я не зрозумію, чому підхід до мене ніхто не шукає, я винна? Я всю ніч ношуся з донькою (він спить), весь день однією рукою тримаю дитину, іншою готую та прибираю. Мені ніхто не дякує, а на нього я буквально молитися повинна, він же працює!
Наступного дня я мала запустити рекламний проєкт для нашого бізнесу, відмовилася. Якщо я тупа і нікчемна, а він весь такий геніальний, то хай робить сам. Знову скандал, я його підводжу. У сварці, стоячи над сплячою дочкою, кричав, що собака йому ближче, ніж дитина, що діти — це лише проблеми та тягар.
З’явилися думки, що зраджує, тому що близькості немає, хоча я не стала товстою або потворною (56 кг замість 53 до вагітності та в планах повернути початкову форму). Немає ні близькості, ні навіть поцілунків чи хоч компліментів, лише негатив і агресія.
Як мені бути у такій ситуації? Чи я його люблю? Ще нещодавно я не уявляла свого життя без цього чоловіка, але після його негативу мені навіть бачити його не хочеться. Хочеться захистити від нього дитину та сховатися самій. Як я опинилася у цій ситуації? Що не так?
