Після того, як не стало мого чоловіка, я почала спілкуватися з його другом. Це дивно, але я дуже хочу з ним зустрітися, а ще й 40 дній не пройшло

Мій чоловік довго хворів, страждав, я його жаліла і завжди і всюди весь цей час була з ним. Допомагала, ніж могла, щоб хоч якось полегшити йому життя. І ось його не стало.

Перші дні – клопоти, пов’язані з похоронами, я одна і все довелося робити і організовувати самій. У чоловіка вся рідня живе дуже далеко, за 3 тис. км. Ніхто, звичайно ж, не зміг приїхати. Тільки з іншого міста подзвонив його земляк, відразу допоміг грошима, а потім добрим словом.

І ось минуло 2 тижні, і він зателефонував мені знову, запитав дозволу періодично дзвонити. Я від сліз говорити не могла, тільки чула його слова розради і добрий тон.

А через кілька днів сама йому зателефонувала. Настільки мені було самотньо і боляче, навіть дихати не могла. І з того дня стали дзвонити одне одному регулярно кожен день. Розмовляємо по дві години. Я настільки емоційно підсіла на ці розмови з ним, що тільки про нього і думаю.

Але він починає будувати плани про зустріч, каже добрі і ласкаві слова. Не грубо, не нахабно, дуже тактовно, з розумінням.

У нього кілька років тому теж померла дружина, і він з тих пір живе один, як і я тепер. Йому зрозуміло, як воно, коли з життя йде кохана людина, і що така самотність.

Ще не минуло й 40 днів після похорону, а я вже знайшла в собі сили посміхатися, навіть сама дивуюся цьому.

Але до всього цього у мене також з’явилося постійне почуття провини перед чоловіком. Я молюся, ходжу до церкви, згадую його, розумію, що зробила для нього все, що могла, але все одно, прийшло усвідомлення того, що ми жили з ним добре, він був єдиний мій близький і коханий чоловік, і ось його тепер немає .

Пригадую, які муки він переніс перед, стає дуже боляче і шкода його, але в той же час, тут же готова зустріти цю людину, його знайомого. Може, ми й не потрібні зовсім одне одному, може і не треба загадувати наперед, а жити поки однією, але все це якось лякає мене.

Боюся, що на хвилі туги і самотності кинуся йому на шию при зустрічі, і що він про мене подумає. І тоді отрую життя і йому і собі.