Маю племінницю, звуть Алісою. Не дівчинка – ангел в спідничці. Мене завжди тішило і дивувало те, що вона щира, дуже відверта і відкрита, на відміну від своєї мами і бабусі, тобто моїх сестри та матері.
Нічого поганого про них я сказати не можу, але жінки досить безвідповідальні, це проявляється буквально у всьому. Особливо коли стосується грошей, роботи чи оплати комунальних платежів.
Я дитинства я виросла в бабусі, чомусь я тікала з дому до неї на всі вихідні, канікули і карантин, поки моя сестра з мамою сиділи ціле літо в квартирі і дмухали не себе віялами. Я вдячна бабці за виховання, адже хоч з мене вона зробила людину.
Це не вихваляння, я в плану того, що я вмію принаймні заробляти гроші, а ще утримую сестру, племінницю і матір. Я б не стала робити такі ведмежі послуги, але заради малої доводиться купувати продукти, платити за світло, інтернет і ще багато чого.
Звісно мені не раз закрадался думка про те, які ж вони, ці мої родички невдячні. Тим не менше, доводилося миритися з тим що є. Одного разу я прийшла до Аліски, принесла нову ляльку і багато солодощів, а ще, у мене було розмова до матері і сестри.
Віддала малій ляльку, а так почала порівнювати барбі і мене, задавала питання чому я без макіяжу, де мої підбори і сукня. Але чесно кажучи, з моєю роботою про туфлі, сукні і манікюр можна тільки мріяти.
Я покинула в себе, подумала про те, що дійсно мало приділяю часу собі і своїй зовнішності. Назад в реальність мене повернула Аліса, вона сказала щоб я не переживала, всеодно ніхто не візьме заміж. Я здивувалася, адже це точно були не слова 3 річної дівчинки. Покликала своїх родичок, у них очки забігали. Я розвернулася і пішла, на стіл поклала 3 запрошувальних листа на весілля моє і. … не важливо.
