Почну, мабуть, із головного. Я повела чоловіка у подруги. Насправді все було трохи інакше, але, по суті, саме так. Причому, хто б що не казав, я ні про що не шкодую.
Так було потрібно, адже вона просто знищувала свій шлюб і життя коханої мною людини. На мою думку, мені ще повинні сказати спасибі.
Саша та Ксеня познайомилися на одній із вечірок і одразу почали зустрічатися. Пам’ятаю, Ксеня була в захваті від нового хлопця. Він так багато жартував, був привабливий, гарний. Витончено доглядав.
Нам було по 25 років, і ми ділилися всіма подробицями свого особистого життя. Такі типові подруги без жодних секретів.
Згодом закохані почали жити разом та налагоджувати побут. Я часто до них приходила, з Сашком ми теж спілкувалися, все було весело і цікаво. У мене теж був хлопець, але сильні почуття я до нього не відчувала.
Вважала, що часу ще повно і прагнути серйозних відносин було досить рано. Хоча батьки вже тоді бурчали, що залишусь у дівках. Ну, на те вони й батьки.
Якось Ксеня зателефонувала до мене і попросила заїхати до них додому. Хотіла розповісти якусь новину. Я тоді ще подумала, що це просто черговий привід для невеликого сабантуя, і взяла з собою все необхідне для хорошого вечора.
Та подруга святкувати відмовилася. Сказала, що тепер такої можливості немає. І не буде ще 9 місяців. Звичайно ж, вона була при надії.
А потім у них все почало валитися. Я бачила, як Сашко змінюється на очах. З веселого красеня він перетворювався на втомленого мужика з сумними очима. Ксеня, яка і так не була надто працьовитою, не виходила з дому, набирала вагу і вимагала дедалі більше покупок, подарунків та знаків уваги.
Мені було страшно і неприємно до них приходити: Саша готував вечерю після роботи, а Ксеня дивилася телевізор, їла якусь висококалорійну погань і з набитим ротом переказувала мені всі подробиці улюблених серіалів. Картина неприємна.
Одного разу ми зустрілися з Олександром у місті, і я запропонувала зайти в кафе, попити чаю, поговорити про їхнє життя та майбутню дитину.
Він неохоче погодився і на якийсь час знову перетворився на того милого хлопця з вогником в очах. Щоправда, тоді то цей хлопець був досить потяганий. Непрасований одяг, щетина та мішки під очима. Але він все ще був собою.
На той час я знову була одна, і Сашко привабив мене своєю чарівністю. Зрештою, я теж жива людина. Але це був без п’яти хвилин чоловік моєї подруги, тож мені нічого не залишалося, як тримати себе в руках і вдавати, що я виглядаю симпатичного офіціанта.
А потім Ксеня влаштувала скандал. Це була сварка з криками, матами, побитим посудом та викликом поліції. У майбутньої матусі стався якийсь бзик, і вона вирішила попилити свого чоловіка на предмет того, що він досі не подарував їй обручку. В результаті Саша теж не витримав, і крики було чути на все подвір’я. Ксеня поїхала до батьків.
За кілька днів Сашко сам зателефонував мені з проханням прогулятися. Сказав, що не знаходить собі місця через цю ситуацію. Я погодилася, і ми якийсь час просто гуляли містом.
У процесі знову розмовляли, згадали, яким було життя до тієї нашої спільної зустрічі. І… все закрутилося. Того ж вечора ми ночували в мене.
Коли ми все розповіли Ксені, її реакція була принаймні дивною. Вона сказала, що не хоче бачити нікого з нас і просто викреслила нас із життя. Її батьки підтвердили. І на контакт із нами вона більше не виходила. Я бачила її потім, з коляскою, але підійти до неї у мене не виникло жодного бажання.
Зараз ми із Сашком разом. Привітайте, я перебуваю на п’ятому місяці і дуже рада. Саша живе зі мною, ми щасливі, і якщо у нас і виникають дрібні сварки, то вирішуються вони максимум за пару хвилин спільним походом за морозивом. Очевидно, я на чужому прикладі врахувала деякі тонкощі сімейного життя. Ми щасливі.
Засмучує лише те, що батьки Сашка мене не приймають. Вони досі спілкуються з Ксенею та вважають її своєю невісткою. Сашко розповідає, що вони постійно допомагають Ксені фінансово та й просто сидять з її дитиною.
Але ж у мене теж скоро буде їхній онук. І що тоді робити? Невже вони не приймуть його як рідного? З одного боку, це не надто мене і турбує, бо мені важливий лише Олександр, їхній син. Але з іншого — просто хочеться мору та підтримки. Адже я, по суті, врятувала Сашу від депресії. Але виявилася змією-розлучницею.
Озираючись у минуле і запитуючи себе, чи хотіла б я щось змінити в ситуації, що склалася, я розумію, що ні. На мою думку, я зробила правильно. Врятувала свого чоловіка від незавидної долі і залишилася поряд із ним. Якщо це доля така, хіба не повинна я йти до неї назустріч, будь-що-будь? Я вважаю, що повинна.
