Не полінувалась і сходила до нотаріуса, оформила заповіт. Не думайте, що поділила навпіл! Меншому майже все. А старший нехай подумає, чому з таким дівчиськом зв’язався. Нічого в мене не заслужили ні він, ні вона! Ось у молодшого дружина чудова! А ця постійно мені свої зубки показує!
Скільки вони вже разом, я ніяк зрозуміти не можу, за що вона мене не злюбила. Ніколи їй поганого слова не сказала! Навпаки, завжди намагалася підтримати. Але вона завжди мені покаже, що у їхній сім’ї мені не раді.
Спочатку приготую щось, їм принесу, щоб пригостити, а вона пирхає, мовляв, не їмо ми таке. Як не їмо, син же любить?
Та й загалом спілкування таке. Це ми не дивимося, це нам не цікаво, це ми не любимо. Ну, я не знаю, принцеса якась, чи що? Ось у молодшого зовсім інше! І дякую скаже, і онуків з радістю залишить, котлети в мене навчилася готувати, тепер навіть краще виходять. Посмішка, завжди називає мамою мене. Дуже гарна дівчинка!
Тут вирішила старшу задобрити. Думаю, може справді зробила щось не так? Купила їй найкрасивішу сукню, яку знайшла, дорогу, між іншим, і подарувала. Вона прийняла неохоче.
Потім за кілька днів бачу, на сміттєвому баку бовтається щось знайоме. Підходжу ближче, ба! Так це ж моя сукня дарована! Тому молодшому все. А старший нехай подумає, де дурну таку взяв!
Погляд іншої сторони:
Ми знаємо, що свекруха оформила спадщину на молодшого брата чоловіка. Ну що ж, це її вибір, ніхто проклинати не стане. Якщо так вирішила, то нехай.
Молодший у неї все ж таки улюбленець. Вона і подарунки їм дорогі завжди дарує, а мені якось сукню принесла, так. У молодшого брата дружина з хитринкою, грає на її почуттях, а я не можу так. Відчуваю несправедливість.
Я не можу сказати, що вона погана чи щось таке. Просто норовлива і щодо своїх уявлень безпринципна, має бути все, як вона скаже.
Спочатку настільки нав’язувалася, що я іноді насилу себе стримувала. Я розумію, мати, турбота і таке інше. Але ось у мене теж батьки є, вони чомусь не вважають за потрібне свої правила диктувати.
Так ось про сукню. Ви б подивилися на цю сукню. Не знаю, звідки вона її взяла. Може, якусь свою стару, з неї ж станеться, може, й купила. Негарна, несмак. Як вона собі уявляла, що я її носитиму?
Загалом відмовити незручно, комусь подарувати — соромно. Винесла на сміття. Думала, забере хтось, але воно таке “шикарне”, що навіть біднота посоромилася.
І тут вона знову прийшла і побачила. Істерику влаштувала. Я нічого їй не пояснювала. Може, звісно, і треба більше шанувати, але я так не вмію. Чоловік до цього спокійно ставиться, підтримує мене.
Нічого, переживемо. Як уже казала, у мене також батьки є. І добре б тільки мене свекруха не любила, син її тут до чого? Тикає і йому тепер цією сукнею. Наче спадщини недостатньо!
