Змінивши за пару років кілька місць роботи, від офісного хробака, до продавця німецьких машин, в результаті, абсолютно несподівано для себе, я знайшла себе в професії “Флорист”. Не те, що б одного ранку я прокинулася з букетом квітів в руках і зрозуміла: “те, що треба!”. Ні. Зазнавши невдачі на останньому місці роботи, я почала проводити дуже багато часу у квітковому салоні моїх друзів. Допомагала в завантажені дні, виконувала роль людини “принеси то”, доставляла квіти й т. д.
З часом, навіть сама того не помічаючи, я стала розбиратися в кольорах, запам’ятовувати їх дивні назви, які більше були схожі на заклинання з Гаррі Поттера, ніж на імена ніжних квітів.
Прибуваючи все ще в пошуках роботи, одного ранку моя подруга подзвонила з пропозицією влаштуватися до неї на роботу. Я, якщо чесно, спочатку була категорично проти, бо вважала, що флористика абсолютно не моє, та й має бути у людини якесь покликання, щоб творити красу.
Але, їсти щось треба, так що я вирішила ризикнути. На мій превеликий подив як тільки я взяла в руки квіти, маючи приблизне уявлення про те, який букет від мене чекають – я відразу знала, що мені робити. Це не залишилося поза увагою і мого новоспеченого начальника, яка надалі не пропускала можливість скасувати мою працездатність і унікальність, бо на її життя не зустрічалося такої людини, яка змогла відразу влитися у квітковий світ, не маючи ніяких навичок і не відвідуючи ніяких семінарів.
Все, що стосувалося роботи було просто чудово! Цікаві замовлення, оформлення весіль, різних заходів, творили все що можливо і не можливо! Квіти стали частиною мого життя.
Що стосується дружби ми три найближчих подруги, та ще й працюємо разом! хіба не диво? Субординації нуль, на роботу як додому, багато розмов і веселощів. Ми неодноразово стикалися з тим, що люди говорять про те, що не можна працювати з ріднею та друзями, але, звичайно ж, вважали себе в цій справі унікумами.
Але вийшло якраз таки все навпаки, сплетіння роботи й дружби призвело до того, що кордонів стало вже зовсім не видно. Робота флориста несподівано поєдналася з піарником, виконробом, прибиральницею, кухарем, постачальником, охоронцем, психологом, грушею для биття, кінець кінцем. І нахабство трималася на тому, що ми, адже друзі, так само так само як і терплячість моя друзям не відмовляють.
І ось одного разу, витерпівши тисячу понаднормових, мільйон сутичок, купу не моєї роботи, дійшла я до точки кипіння в один дуже важливий день, важливий для всіх нас, в день, коли всі ми повинні були надіти щасливі маски й створювати ілюзію ідеального колективу.
В якийсь момент, просто не стерпівши підвищеного тону, я кинула все і пішла, нікому нічого не пояснюючи, не стверджуючи, не висловлюючи все, що накипіло, в слід собі лише отримавши “ну і йди”. Ми обидві розуміли, що на цьому закінчилося все.
В один день я позбулася і роботи, і друга. І пройшовши цей шлях, я впевнено можу сказати, що не шкодую про це. Я втратила 2 предмети своєї любові, але не змінила любові до себе.
