Коли ми тільки починали наш бізнес, то я не особливо вірила у те, що справа стане прибутковою. Я вийшла заміж досить вдало, чоловік мене добре забезпечував і відкриття власної справи для мене було питанням не надважливим. Просто хотілося щось робити, щоб ввечері розповідати про це чоловіку.
Моя ж бізнес-партнерка і близька подружка ставила на кон абсолютно усе. Для неї прибутковість нашої ідеї була питанням виживання. Вона мати-одиначка. Виховує сама янголятко і розумницю Віточку. Надійного плеча поруч не мала, як і часу, щоб десь повноцінно працевлаштуватися.
Наша ідея злетіла саме завдяки моїй подрузі. Вона багато докладала зусиль, та й мені спуску не давала. Спочатку ми купували речі на вагу у Китаї і перепродавали через інтернет. Згодом підібрали хороший цех і почали самі розробляти моделі і шити.
Останнє, що вдалось зробити у 2021 році – це відкрити реальний магазин. Як же ми собою пишалися! Ми постійно були на роботі, хоч там і працювала продавчиня, а ми їй лише заважали.
Початок повномасштабної війни все обнулив, що ми мали. У нас згорів склад з речами, а ТЦ, де ми орендували приміщення, і досі занадто близько до лінії фронту. Як би вам сказати, там вже нікому не потрібні хороші дорогі речі, люди витрачають дорогоцінні кошти лише на найдешевше і практичне. І намагаються виживати.
Моя подружка Іра перебралася у Київ. Після життя у власній квартирі, почала вчитися жити на орендній, ще й зі столичними цінами. Мій чоловік іноземець і він поспіхом вивіз нас обох за кордон. Навіть не знаю, чи будемо ми хоч колись повертатися. Колишнє життя ніби розтануло у повітрі.
Іра вирішила робити нашому бізнесу релокацію. Тепер все потрібно було робити з нуля. Про оренду нового магазину поки що й мови немає. Але вдалося відшити партію деяких базових речей і запустити продаж онлайн.
Звичайно, що на відшиття нової партії грошей дав мій чоловік. А я з головою поринула у онлайн-продажі. Я вела діалоги з клієнтами. І це у будь-який час доби! Налаштувала нам таргетовану рекламу. Формувала таблицю замовлень і оплат, щоб Іра могла зробити у Києві відправлення на Новій пошті.
На це все пішов не один місяць. Оплати формувалися на Ірину картку. А я довіряла їй, як собі. Бо ж ми вже пройшли чималий шлях разом. Але її нещодавній вчинок мене дуже засмутив.
Раніше ми завжди ділили зароблене рівно навпіл. Так, ми з чоловіком вкладали на старті багато коштів. А Іра завжди більше вкладала зусиль. Та це не перерахуєш ніяк, навпіл – це єдине розумне рішення.
Але в останній розмові Іра заявила, що зробить переказ найближчими днями і поверне нам усе вкладене. Я спитала скільки ми за цей час заробили, щоб розуміти яка сума має йти плюсом до вкладених. Але тут Іра щиро здивувалася.
Вона нахабно почала мені пояснювати, що зараз весь бізнес на ній. Вона розробила моделі, знайшла цех, назнімала контент і єдина бігає робить відправки. Мені ж запропонувала ставку онлайн-продавчині за те, що я веду з клієнтами переписку. Сказала, що для початку готова платити мені 7000 гривень, але згодом, коли продажі підростуть, можливо буде більше.
Схоже, що подружка мого повернення вже не чекає, а бізнес спокійно угнала у мене, як злодій машину. Ще й розмовляє зі мною так, ніби до нашого бізнесу я не маю жодного відношення. Як же тепер мені її провчити?
