Поки ми з сином жили в режимі тотальної економії, чоловік регулярно себе тішив дорогими покупками

Я думала, що в мене цілком нормальний шлюб. Ідеальним його точно не назвеш, але жити можна. У чоловіка, Ігоря, є певний пункт на економії.

З його подачі ми беремо продукти з червоними та жовтими цінниками, у всіх магазинах маємо карти лояльності. На море за всі п’ятнадцять років шлюбу їздили лише чотири рази.

Воду та електрику також витрачаємо досить помірно. У нашій сім’ї є правило: якщо виходиш із кімнати, навіть на хвилину, одразу погаси за собою світло. Прання запускаємо виключно пізно ввечері чи вночі, коли найдешевші тарифи.

Руки миємо так: намочили, вимкнули воду, намилили, знову увімкнули та змили. Подібним чином миємося і в душі. Ванни ми не приймаємо. На дитині, на жаль, теж певною мірою економили. Одяг брали на виріст на розпродажах та у секонд-хендах. Гуртки він відвідує лише безкоштовні.

До весілля я періодично ходила до салонів краси на манікюр, на процедури по догляду за волоссям, доглядала за обличчям. Потім їх замінив домашній догляд. А поза домом у мене залишилася хіба що стрижка, і то раз на пів року, і в перукарнях середньої якості.

Спочатку я дуже сильно обурювалася через жадібність Ігоря. Адже він економив не тільки свою зарплату, а й мою – бюджет у нас загальний. Намагалася бунтувати та на зло йому періодично віддавала лише малу частину в загальний котел, спускаючи інше на себе.

Але чоловік зумів пояснити, що, заощаджуючи зараз, ми забезпечимо собі та нашій на той момент майбутній дитині безбідне майбутнє. І справді, ми за цей час багато чого досягли.
Спочатку взяли одну квартиру в іпотеку (у ній ми живемо). І достроково усе виплатили. Потім з’явилася ще одна квартира: зараз вона здається і по суті сама за себе платить іпотечні платежі. Це житло ми планували віддати Вані, коли він виросте.

Ще маємо машину. Скромна, але міцна іномарка. А також ми почали відкладати на покупку заміського будинку, щоб коли набридне місто, у нас у будь-яку пору року була можливість втекти на природу.

І це все при наших середніх зарплатах! Точніше, у чоловіка вона дещо вища за середню. Ось тільки з’ясувалося це зовсім недавно, оскільки Ігор шифрувався краще за спецагентів.

Минулого тижня я вирішила звільнити нашу з чоловіком шафу від старих речей, оскільки дверцята вже важко зачинялися. І якщо з приводу основних полиць Ігор нічого не говорив, то коли я дійшла до верхнього відділу шафи, став наполегливо пропонувати мені відпочити:

-Давай верхні полиці я розберу. Адже бачу, що ти втомилася. Та й мені простіше туди дістати.
-У мене ще повно сил, до того ж зі стільця я сама легко дотягнуся, – заперечила я.
-Ні-ні, йди відпочивай. А то ще гримнешся з висоти в такому стані, – продовжив наполягати чоловік.

Далі він провів мене на кухню, заварив чай і поквапився назад у кімнату. Я була сильно здивована такою поведінкою чоловіка, тому що він зазвичай неохоче робить щось по господарству.

Щоб змусити його полагодити кран або викинути сміття, треба навести десяток аргументів, навіщо це потрібно прямо зараз. А тут сам виявив ініціативу. Коли я повернулася, то помітила, як Ігор поспішно щось ховав у шухляду письмового столу. При цьому верхнє відділення шафи було майже нерозібране, що викликало в мене ще більше запитань.

-Мене не було майже пів години, а ти до ладу нічого не розібрав, – почала я розмову здалеку.
-Ну, я поки тільки пару своїх штучок прибрав звідти, скоро і за решту візьмуся, – скоромовкою відповів Ігор і кинувся до шафи, попутно спробувавши знову вивести мене з кімнати.

Це лише зміцнило мої підозри. І я вирішила покопатись у столі. Було дуже цікаво, що там приховує від мене Ігор. Помітивши, що я не піддалася на вмовляння, він мало не зірвався на крик:

-Не відкривай! Я запхав у стіл свої дроти, і тепер там жахливий безлад!
-Я вже звикла, що навколо тебе завжди панує безлад, – сказала я і відкрила скриньку.

Побачене шокувало мене. У ящику лежали запасні смартфон та ноутбук – причому зовсім недешевих моделей, хай і не дуже нових. Втім, на якість гаджетів я звернула увагу трохи згодом. До цього мене хвилював сам факт їхньої наявності.

Моя уява почала малювати картини, як чоловік листується з різними дівчатами. А може, ще й зустрічається з ними. Навіщо йому така дорога техніка? Тільки щоб справити враження, подумала я.

Тим більше що він люто вихоплював свій таємний телефон у мене з рук. Але я виявила спритність і зуміла втримати знахідку у своїх руках. Виявилося, ніяких пригод немає і не було, але правда, що відкрилася все одно гидка.

Ігор із цього телефону замовляв їжу з ресторанів на роботу. Мовляв, набридло йому давитися куркою та гречкою. А мені, мабуть, не набридло. А таку дорогу модель купив, щоб бути не гіршим за колег.

Накручений ноутбук йому знадобився для перегляду фільмів у високій якості в нашу з сином відсутність. Адже наш комп’ютер не може похвалитися звуком та чіткою картинкою.

-На які гроші ти себе балуєш? – зі злістю запитала я, паралельно гадаючи, як чоловік провертає свої афери. Адже у нас є загальна віртуальна скринька, і я бачу, як і куди звідти йдуть кошти.
-Нам вже три роки виплачують премії, – зізнався Ігор, уточнивши, що їх видають у конверті.

-І Ти мовчав?!
-Якби я сказав, ти б миттю все розтратила.
-А те, що ти себе балуєш делікатесами та гаджетами, це, значить, нормально?

З’ясувалося, що для Ігоря це свого роду релакс. Він же найбільше працює, тому має повне право витрачати премію суто на себе. Хоча я на хвилину теж працюю, ще й тягну майже всю частину домашніх справ.

Ну ні, мене таке не влаштовує! І заміський будинок мені за таких умов не потрібен. Попри протести чоловіка, я зняла із загального рахунку свою частину грошей і попередила, що відтепер ними розпоряджатимуся виключно на свій розсуд.

Насамперед сходила до нормальної перукарні, оновила телефон, а то ходила з попереднім п’ять років поспіль. Оновила собі та синові гардероб. Але на цих витратах я все ж таки зупинилася, оскільки вирішила, що наступного літа нам з Іванком потрібен нормальний відпочинок. Чоловік звісно з нами не поїде, бо його не випустять з країни.

Подальше існування шлюбу тепер під питанням, оскільки чоловік виявився не ощадливою людиною, а щуром та жадюгою. І я не впевнена, що він не продовжить робити так само, але вже більш майстерно.

You cannot copy content of this page