Поведінка чоловіка мене бісить! Мої прохання він не чує! Знає, як мені не подобаються його розмови про дочку, яку треба змушувати їсти, та все одно про це говорить

Дочка, їй три роки, несподівано розлюбила м’ясо. Пельмені та котлети сама роблю, раніше їла, тепер не їсть.

Суп на курці теж пропонувати марно. Ковбасу варену іноді відварювала, теж ні в яку. Не хоче ні курку, ні індичку, ні телятину! Їсть макарони, гречку, молочку та фрукти.

Риба зайшла! Беру білу, філе без кістки. Рибу дочка готова їсти!

Сподіваюся, що це тимчасовий бунт. Переросте. Лаяти чи змушувати їсти – не збираюся! А ось чоловік…

У нього в дитинстві так було: сів за стіл, доки все не з’їв, сидить. Смачно, не смачно, любить, не любить — начхати! Сидів та їв!

Він наполягає, щоб я не мигдальничала з дочкою. Відмовилася від супу в обід, хай до вечора ходить голодна.

Відмовилася від супу на вечерю, нехай лягає спати з порожнім шлунком. Про кота та гречку розповідав: спочатку фу, потім гречка була з’їдена за милу душу.

– Ти серйозно порівнюєш дитину та вигаданого кота? – вразилася я. Те, як тебе в дитинстві змушували їсти, це жахливо! Нашу доньку ніхто не змушуватиме!

До доньки він не лізе, зате мені вже всі нерви витріпав! Треба змушувати, нехай сидить, треба карати, й таке інше!

У чоловіка є союзниця! Мати! Та сама жінка, яка фанатіє від фрази “жери, що дали”! Дзвонила нещодавно, засуджувала.

Не можна, каже, йти на поводу у дітей, бо на шию сядуть і не злізуть. Не витримала, мені чоловіка вдома вистачає, ще свекруха полізла! Майже послала її!

– Потім не плачся, коли вона об тебе ноги витиратиме! — заявила свекруха.

Йдеться про трирічну дитину, яка просто не хоче їсти м’ясо. А бабуся вже навигадувала всякого!

Прошу у чоловіка, щоб не ліз. Він не готує, на кухню заходить лише для того, щоб поїсти. Я якось на дієті сиділа, готувала на пару і запікала їжу, то він навіть не помітив, що ми правильно харчувалися.

Спокійно їв і не турбувався! Навіщо поліз? Кругову поруку підтримати? Над ним у дитинстві знущалися, тепер його черга знущатися?

Майже щодня сперечаємося через їжу! Втомилася вже, сил немає! У садочку донька теж від м’яса пику відвертає.

Буває, тільки хліб чаєм, чи компотом запиває. Вихователі скаржаться! А що я зроблю? Не хоче дитина!

Поведінка чоловіка мене бісить! Мої прохання він не чує. Знає, як мені не подобаються його розмови про дочку, яку треба змушувати їсти, та все одно про це говорить!

Якось зірвалася, матюком йому сказала, щоб не ліз до мене з цією темою! Образився, два дні мовчав, а потім знову почав!

Прикро, що донька, швидше за все, через якийсь час виправиться, а сварки із чоловіком із пам’яті не викреслити. Ніколи раніше не сварилися, а тут майже щодня на ту саму тему!

Прошу його мовчати, але марно! Навряд чи розлучатися побіжу, але розчарування у чоловікові накриває мене з головою! Що мені робити в такій ситуації? Дайте слушну пораду!