Наталя та Денис повернулися в місто після весільної подорожі. Подружнє життя почалося у двокімнатній квартирі бабусі Наталії.
Бабуся переїхала ближче до її батьків в однушку, яку до цього здавала. Все розумно, всі задоволені. Молодята збиралися робити ремонт, купувати нові меблі.
Наталка готувала вечерю. Денис повинен прийти за годину, але пролунав стукіт у двері.
– Дзвінок не працює? Я вже втомилася натискати на нього, попереджати треба, написати записку. Я тут із дитиною стою, а ніхто не відчиняє.
За дверима стояла незнайома молода жінка, у візку спала дитина, поруч стояла валіза.
– Ви помилилися дверима.
– Ні, не помилилась. Я увійду, незручно розмовляти через поріг, сусіди слухають. Я зараз піду, не заважатиму вашому щастю. Це Денис Денисович, син твого чоловіка Дениса.
– Він знає, але гроші не надсилає. Мені його утримувати дуже важко. Тому тепер займайтеся самі його вихованням. Йому рік, – рік я його ростила, тепер рік ваша черга. А потім буде видно.
– Що?
– А ти не знала?
– У цьому весь Денис. До речі, його матуся чудово знає про дитину. Тут дитячі речі, але він незабаром виросте з них. Ось його режим, і невелика інструкція щодо годування. Прощавайте.
Двері зачинилися, валіза і візок з дитиною залишилися в передпокої.
Малюк все ще спав. З кухні запахло горілим. Наталя не розуміла, що робити. Засмажка для супу згоріла, нічого не постраждало.
Малюк розплющилв очі, але знову заснув. До приходу Максима залишалося п’ять хвилин. Наталі це здалося вічністю. Нарешті двері відчинилися. Розгублений Денис дивився то на дитину, то на дружину.
– Поясниш? Впізнав? Це Денис. Денис Денисович. Виявляється, у тебе є син. Чому ти мовчав?
– Так він із матір’ю живе. Що таке? Нас це не стосується, то було до тебе.
– Не стосується? Рік не стосувався тебе, тепер рік стосуватиметься! Приступай до виховання, речі у валізі, навіть інструкція є. Оригінально! На роботу як ходитимеш?
Денис почав дзвонити матері дитини, вона не відповідала, потім своїй. Свекруха примчала швидко. Вони про щось довго шепотілися в кімнаті, а потім свекруха зайшла на кухню.
– Наталко, якщо така справа, то доведеться тобі замінити дитині матір. Позбавлятимемо цю зозулю прав на дитину. Тобі треба взяти відпустку. Будеш оформити за власний кошт, поки ти йому ніхто. А потім все влаштуємо.
– Я виходила заміж, щоб мати своїх дітей, а тепер мені виховувати сина чоловіка? Чому мені ніхто не сказав до весілля, що існує дитина? Чому ви мовчали?
– Так ніхто не припускав такого повороту. Навіщо казати? Тепер пізно це обговорювати.
– У Дениса кар’єра, йому не можна кидати роботу, а тобі все одно, тобі в декреті сидіти доведеться і без цієї дитини.
– У мене також кар’єра! І найголовніше в цій ситуації, що дитина не моя!
– Твого чоловіка! Значить, і твоя. Він ще тебе мамою називатиме.
– У мене свої діти будуть!
– Ти ще скажи, що на розлучення подаси. Не соромно, два місяці у шлюбі, а вже розлучення? Не ганьби сім’ю, Денис повинен працювати!
– Повинен, не сперечаюся. А я вашому онукові нічого не винна! Жити він тут не буде, – забирайте своїх Денисів до себе. Я подаю на розлучення.
– Що? Ти не посмієш. Стільки грошей вбухали у весілля та на ремонт квартири!
– Про такі речі говорять заздалегідь. А ремонту ще не було.
– Не було? А куди гроші пішли?
– Які ще гроші? Ви рахуватимете наші гроші?
– Ваші я не рахую, я знаю, що Денис добре отримує. Його гроші куди пішли?
– Про його гроші в нього й питайте. Спільних у нас поки що не було, якщо не брати до уваги подарунків на весілля. Тільки вони пішли на весільну подорож.
– Не будемо про гроші, у нас зараз дитина. У вас!
– Це у вас дитина, ви бабуся, ваш син батько. А я – ніхто!
– Розбирайтеся самі, – сказала свекруха і пішла.
***
– Наташа, я ж не очікував такого повороту. Я ж їй платив гроші.
– Це твоя справа. Якби ти одразу сказав про дитину, ще до весілля, то мабуть я б зрозуміла.
– Ми б все вирішили, але тепер я подаю на розлучення. Можеш прямо зараз повертатися до мами, тільки сина не забудь. Дитина, на диво, дуже спокійна.
– Мама сказала…
– Не повертатись до неї. Я не звір, можеш залишитись на одну ніч, але завтра збираєш речі і йдеш.
Наталя зачинила двері спальні, Денис залишився у кімнаті зі своїм сином. Мала бути безсонна ніч.
Вранці Наталя пішла на роботу, Денис ще спав.
За дві години почалися дзвінки від свекрухи.
– Ти що твориш! Денис повинен працювати, він чоловік, він здобувач!
– Нехай працює, в у його сина є ви.
– Мені треба заробляти пенсію, стаж потрібен.
– Це не мої проблеми.
– Я подзвоню твоїм батькам. Ти зовсім не мати. Як вони тебе виховали.
– Я ще не мати. А якщо ви заговорили про виховання, то це ви сина погано виховали.
Наталя заблокувала свекруху та Дениса, й подала на розлучення.
Денис із сином стали жити у матері, хоча вона й проти. Іти йому нікуди. Бабуся намагалася сама знайти матір онука, але нічого не вийшло.
Довелося встановлювати батьківство. А дитина виявилася не його. Матір знайшли, не одразу, але знайшли.
Денис спробував відновити стосунки з Наталією, але довіри вже не було. Свекруха зателефонувала з іншого номера.
Виявляється, у Дениса почалися проблеми на роботі. Він чекав підвищення, але його місце виявилося зайнятим.
Потім його посаду скоротили та звільнили. Все довелося розпочинати з початку. А винна у всьому, звісно ж, Наталя!
Як ви вважаєте, слушно вчинила Наталя? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
