Настали в нашій сім’ї такі часи, що матері довелося поїхати на заробітки. Ми малі були, плакали постійно, просили щоб не їхала нікуди, але хіба нас хто слухав. Поїхала ненька до Італії. Тоді модно було нашим Українцям всяких сенйорів глядіти.
Потрапила до одної дуже багатої родини. Треба сказати бабуся, яку вона доглядала, дуже лиха була. Досить жорстока і бездушна особа. Але робота є робота. Тим паче, що гроші платили досить гарні, а в Україні, працюючи медсестрою за копійчану платню ще й не таких пацієнтів довелося доглядати.
У тієї сеньйори було досить багато прикрас, золота, кришталю. Навіть прибори на стіл срібними були. Тому окрім щоденних турбот, Лілі доводилося ще й займатися додатковою роботою. Тим не менше, роботу вона виконувала старанно, а коли перший місяць сеньора дала зарплатню трішки більшу ніж треба Ліля обмовилась, чи бува сеньйора не помилилася. Дійсно, бабуся сліпою була, ось і поклала зайвого, але за те що жінка виявилася совісною гроші лишила їй.
Рік пролетів непомітно, але доглядати за жінкою ставало дедалі важче, бо та тяжко хворіла, а скоро і зовсім пішла у засвіти.
Дочка її попросила залишитися ще хоч на кілька днів, привести будинок до ладу, обіцяла гарно заплатити. Ліля і погодилася. Кілька днів вже нічого не змінять, а дітям гроші треба.
Поки приводила все в порядок, спокусилася на один з перснів сеньйори, адже вона його всеодно вже не одягне, а їй він так личить. Потім непомітно стягнула ще кілька прикрас, декілька позолочених статуеток і срібних приборів. Наостанок знайшла новий телефон, чек і коробку, там була листівка вітальна, вона доньку так хотіла з днем народженням привітати. Подумала що вже ніхто нічого не дізнається тому теж взяла, для своїх.
Приїхала додому, почала роздавати подарунки. Донці старшій подарувала сережки, малому телефон, свекрусі прибори срібні, ще й грошей немало привезла. А крім того продала статуетки і дещо з дорогого одягу, який вкрала.
Через 3 дні в сім’ї почалися проблеми. Свекруха хотіла помити ті срібні виделки, та сильно вколола палець. Дивно, адже срібно не збирає хвороби, а тут відразу нарив на руці. Син задивився в телефон і врізався в дерево на велосипеді, дивом живий лишився, а доньку через ті сережки ледь не пограбували. Та й сама Ліля почала хворіти, рука німіла права і палець на якому перстень носила.
А ще, та дівчина, якій вона туфлі продала від старої сеньори ногу вивихнула. Ліля все зрозуміла, побігла до церкви, молилася непристанно, просила вибачення. Потім свічку ставила, сповідатися в місто їздила.
Сеньйора їй скоро приснилася, казала що зла не тримає вже, дякувала за все, порадила перстень продати. Ліля наважилася таки продати його, таких грошей вона в руках ніколи ще не тримала. Той один перстень вартував 3 років роботи в Італії. Тепер сеньйору тільки добрим згадують моляться за неї, і знають, що чужого брати зась.
