– Мені жоден із варіантів не підходить, але чоловік наполягає. Вже закиди почалися, що я не маю права голосу взагалі, бо не працюю, — скаржиться подрузі Вероніка.
– Цікава справа, а ти просто так не працюєш чи що? А може тому, що ти з його дитиною сидиш? Хто його просив цей кредит оформлювати? Не справляється він! Нехай продасть свою машину та справиться нарешті, — радить подруга.
— І взагалі з якого дива ти до своїх зараз жити прийдеш? Тебе кликали? Чекають? Про свекруху я вже й не говорю взагалі.
– Не чекають, – зітхає Вероніка. – Там не до мене. У матері з вітчимом та моїм братом свої проблеми, вітчим без роботи вже 4 місяці. Та й квартира двокімнатна, куди ще там ми з донькою. Свекруха мене теж не запрошувала і взагалі, ну з якого такого дива я маю з дому кудись переїжджати? Щоб чоловік при машині лишився? Він у неї вчепився міцною хваткою, стверджує, що без “колес” у нас взагалі нічого не вийде, він не зможе заробляти.
Вероніці 28 років, вона одружена вже 5 років, зараз сидить вдома з півторарічною донькою. З рідні у жінки тільки мати, брат та чоловік матері. Брату 14 років, з вітчимом не те щоб погані стосунки, а жодних.
Приблизно так, як і з матір’ю свого чоловіка. Та майбутню невістку не злюбила з самого початку: нічого за душею, навіщо синочку така дружина?
Але перші роки Вероніка із чоловіком жили цілком нормально. Обидва працювали, накопичили грошей на мінімальний внесок за однокімнатну у новому спальному районі, зважилися на дитину. І все було добре.
Щодо грошей справлялися, були виплати з роботи Вероніки, чоловік на своїй підробляв непогано, брав на себе додаткові обов’язки за додаткові гроші.
– А потім почав нити, – розводить Вероніка руками. — Що його не цінують, гноблять, що він втомився, що добиратися незручно і взагалі це не його місце.
Вероніка вмовляла чоловіка потерпіти, нічого не міняти, мовляв, треба досидіти декретну відпустку, у них іпотека, будь-який не вивірений рух може боляче стукнути по кишені. І потерпіти залишалося трохи більше півтора року.
Але чоловік Вероніки все вирішив сам, не повідомляючи дружину. Спочатку знайшов собі вакансію, потім пішов і взяв споживчий кредит на 5 років, дали без проблем, відсоток високий, дозвіл дружини зараз не скрізь запитують. Кругленьку суму грошей було витрачено чоловіком на придбання машини.
– Не нова, але зараз і старі авто стоять, як крило від літака. Мене шокував одразу всім: що кредит узяв, машину купив, роботу поміняв, — зітхає Вероніка. — Та ще з таким виглядом, що я маю бути рада, мовляв, ми тепер з колесами, нам тепер буде простіше і легше.
– Я на новій роботі легко зароблю стільки, скільки на старій плюс підробіток, зрозумій, я втомився, – переконував жінку чоловік. — Тільки на новій роботі потрібна машина. Так, купив. Так, не сказав тобі. Але ти б мені на старті крила обрізала. Ти була б проти кредиту і стала б нити, що ми не впораємося.
– Звичайно б стала нити, – каже Вероніка. — Тому, що це авантюра чистої води робити так, коли у нас іпотека і декрет. І час показав, що я мала рацію, а чоловік просто не думав головою.
Як це часто й буває, обіцянки нового роботодавця сильно розходилися зі справою. На словах було одне, а за фактом — крихітний оклад і відсоток чогось там, тільки цей відсоток чомусь ніяк не хотів зароблятися.
Три місяці чоловік запевняв Вероніку, що ось-ось це тільки перші виплати, а потім… потім почав шукати нову роботу.
– Накопичення витратили, у борг позичали. Роботу він знайшов, бозна-де, не таку, якою була перша, але від машини відмовлятися не хоче. Натомість у нього тепер виникла просто блискуча ідея, — сердиться жінка. — Про те, що треба здати нашу квартиру, розплатитися з боргами, досидіти декрет і вуаля ми викрутимося!
Йдеться про те, що йому цей варіант запропонувала мама: він поживе у неї, Вероніка з дитиною — у своїх батьків. Мова про те, щоб пожити сім’єю у когось із батьків, але разом, не йдеться.
Мати та вітчим Вероніки, зрозуміло, відмовлять. Об’єктивно – ніде. Свекруха має місце, але йти до неї — це можна вже зараз нести документи до суду, на розлучення.
– Я запросила б невістку до себе, – сказала чоловіку мама. — Але ж у тебе така дружина… Вона мені й двох добрих слів за всі ці роки не сказала, не думаю, що ми змогли б ужитися. І потім, ти – мій син, я візьму на себе обовʼязок тебе годувати. А з чого я маю годувати чужу дівку?
– Нормально, – обурена подруга. — А твій вітчим, отже, повинен годувати чужу дівку та ще й з чужою дитиною? І чи мама має дорослу дочку годувати? В дочки є чоловік. Ось так ідея, занадто “шикарна”.
Чоловік пояснив Вероніці, що якісь гроші він даватиме їй і дочці, але лише якісь. Їм треба розплатитися з боргами. Мовляв, його самого поки утримуватиме мати-пенсіонерка.
– Зрозумій, без того, щоб здавати нашу квартиру – ніяк. Це тимчасовий захід, на жаль. Ну що ти повторюєш, що я тебе не спитав! А я повинен був? Ти зараз взагалі не заробляєш.
Ні, машину я продавати не буду. І досить про це, краще свою енергію переконання витратити на те, щоб умовити матір і вітчима тебе пустити до себе. Це твій батьківський дім, вони не мають права відмовити.
Вероніка не хоче ні переконувати, ні обмежувати родичів, не ті у них у родині стосунки. Та й квартиру свою, вже обжиту, здавати шкода, орендарі ж не ставитимуться до чужого майна трепетно, хоч чоловік і присягається, що знайшов порядних людей без дітей та тварин.
– Розлучитися? Ось прямо піти та подати документи? Поділити квартиру, машину та інше? Але що я поділю? Борги й за одне, і за друге? І потім, розлучення не скасує того, що нам із донькою треба десь і на щось жити. Винаймати квартиру, знайти няню та піти працювати? Це фантастика, я стільки не зароблю, — засмучена Вероніка.
— Принаймні зараз мені точно не вигідно розлучатися. Хоча й жити із таким чоловіком, чесно кажучи, вже не хочеться. На уклін іти до мами з вітчимом? Приймуть, але становище у мене там буде якому не позаздриш. А ви що порадите?