Отже, все почалося в кінці весни, коли всі почуття починають прокидатися і починаємо усвідомлювати що одному ходити по цій земній кулі не надто весело. Якось ввечері з нудьги зайшов я в одну гру і познайомився з дівчиною.
Все почалося по простому, з’ясувалося що ми живемо в різних країнах і один з найважливіших аспектів цієї історії-що у неї є хлопець.
На наступні дні ми багато спілкувалися, вона розповіла що розклеїлася бо цей гівнюк її зовсім не цінує, і так нас стало тягнути ще сильніше одне до одного.
У той час я тільки почав заробляти і сказав що якщо вона почекає пару місяців я до неї приїду на що вона спочатку погодилася, але через місяць вона сказала що сама до мене приїде.
А далі я не знаю, що так мене зачепило я сказав що не можу допустити того щоб дівчина приїде в іншу країну до хлопця якого не знає, і ми зійшлися на тому що через якийсь час я все таки сам до неї приїду і вона погодилася.
Її батьки були в захваті від мене, вони були просто раді тому що їх дочка нарешті почала посміхатися, забула про всі проблеми стала спокійно їх вирішувати і постійно сяяла, її подруга теж віддячила мене, але ось минуло літо, і вона сказала що вони з’їжджаються.
Цей її “хлопець” і вона. Це мене зачипило. Я запитав “А як же зустріч?” на що вона відповіла “Зустрічі не буде, я вирішила все таки налагодити з ним відносини”.
Писати одне одному ми все так само продовжували, вона все так само була відкрита, сотні раз хотіла надіслати повністю відверті фотки але я геть їй відмовляв бо совість не дозволяла, але вона надсилала.
Справа дійшла до зими, і вона стала рідше писати спираючись на свої проблеми. Новий рік привітання тиша і тут лютий місяць, знову нахлинуло.
Вона стала заводитися з півоберта, враховуючи що я на відстані, вона хотіла мене, але приїхати заборонила бо вона все ще з ним і зізналася що перед новим роком вони переспали спілкуватися.
Мені було важко це приймати, але прибирати її з життя мені не хотілося. Через деякий час вона стала мені говорити що вони часто сваряться, і що скоріше за все разійдуться.
Я звичайно був радий, сказав що готовий чекати скільки знадобиться.
А потім почалися її істерики, те що не бути нам щасливими тому що ми в різних країнах і т.д, щоб я її забув шукав ту з якою я був би щасливим.
Але до її не доходіло, як я можу бути щасливим без тієї до якої я так звик і готовий гори звернути?
За 2 місяці ми то переставали спілкуватися то знову говорили, видаляли, ігнорували одне одного через кожні 2 дні, ну принаймні вона.
Ну і потім кульмінація, після чергових сварок з нею я знову її завів, написала що хоче мене, а потім охолола і сказала що нам не варто нічого робити і сказала що можливо їй потрібен інший.
І я знову на нервував, сказала що потрібно почекати до травня, але ми б не дочекалися, якась чергова сварка чи щось ще.
Її фраза що робить мене нещасним мене дуже дратувала, і тоді я вирішив все таки підірватися і поїхати до неї.
Я витратив усі гроші що були написав що їду хочаб на 15 хвилин щоб вирішити до чого ми йдемо, їхав половину доби на автобусі щоб побачити її хоча б на 10 хвилин, а вона навіть і не зустріла.
Сказала що не хоче бачити, і що взагалі цей вчинок дурість і спочатку вона зовсім не вірила що таке взагалі можливо …. і ми розпрощалися.
В травні вона буде жити одна. А я зрозумів що можливо і зіпсував то що вже було зіпсовано, подарував віру в романтику, робив все щоб показати що вона мені дорога.
За все своє усвідомлене життя я не був так впевнений що вона дійсно та яка мені потрібна, я і справді готовий був до неї переїхати. Мені було абсолютно плювати, але вона це так і не зрозуміла.
Ось так ніби цю пожежу мав загасити, але в мені вона все ще горить.
Що робити, може ви підкажете, чи варто відпустити? Начебто можу, але вона і справді та, заради якої хочеться хоч щось зробити, а не протирати штани і плакатися в жилетки.
