Отже, все почалося в кінці весни, коли всі почуття починають прокидатися і починаємо усвідомлювати що одному ходити по цій земній кулі не надто весело. Якось ввечері з нудьги зайшов я в одну гру і познайомився з дівчиною.
Все почалося по простому, з’ясувалося що ми живемо в різних країнах і один з найважливіших аспектів цієї історії-що у неї є хлопець.
На наступні дні ми багато спілкувалися, вона розповіла що розклеїлася бо цей гівнюк її зовсім не цінує, і так нас стало тягнути ще сильніше одне до одного.
У той час я тільки почав заробляти і сказав що якщо вона почекає пару місяців я до неї приїду на що вона спочатку погодилася, але через місяць вона сказала що сама до мене приїде.
А далі я не знаю, що так мене зачепило я сказав що не можу допустити того щоб дівчина приїде в іншу країну до хлопця якого не знає, і ми зійшлися на тому що через якийсь час я все таки сам до неї приїду і вона погодилася.
Її батьки були в захваті від мене, вони були просто раді тому що їх дочка нарешті почала посміхатися, забула про всі проблеми стала спокійно їх вирішувати і постійно сяяла, її подруга теж віддячила мене, але ось минуло літо, і вона сказала що вони з’їжджаються.
Цей її “хлопець” і вона. Це мене зачипило. Я запитав “А як же зустріч?” на що вона відповіла “Зустрічі не буде, я вирішила все таки налагодити з ним відносини”.
Писати одне одному ми все так само продовжували, вона все так само була відкрита, сотні раз хотіла надіслати повністю відверті фотки але я геть їй відмовляв бо совість не дозволяла, але вона надсилала.
Справа дійшла до зими, і вона стала рідше писати спираючись на свої проблеми. Новий рік привітання тиша і тут лютий місяць, знову нахлинуло.
Вона стала заводитися з півоберта, враховуючи що я на відстані, вона хотіла мене, але приїхати заборонила бо вона все ще з ним і зізналася що перед новим роком вони переспали спілкуватися.
Мені було важко це приймати, але прибирати її з життя мені не хотілося. Через деякий час вона стала мені говорити що вони часто сваряться, і що скоріше за все разійдуться.
Я звичайно був радий, сказав що готовий чекати скільки знадобиться.
А потім почалися її істерики, те що не бути нам щасливими тому що ми в різних країнах і т.д, щоб я її забув шукав ту з якою я був би щасливим.
Але до її не доходіло, як я можу бути щасливим без тієї до якої я так звик і готовий гори звернути?
За 2 місяці ми то переставали спілкуватися то знову говорили, видаляли, ігнорували одне одного через кожні 2 дні, ну принаймні вона.
Ну і потім кульмінація, після чергових сварок з нею я знову її завів, написала що хоче мене, а потім охолола і сказала що нам не варто нічого робити і сказала що можливо їй потрібен інший.
І я знову на нервував, сказала що потрібно почекати до травня, але ми б не дочекалися, якась чергова сварка чи щось ще.
Її фраза що робить мене нещасним мене дуже дратувала, і тоді я вирішив все таки підірватися і поїхати до неї.
Я витратив усі гроші що були написав що їду хочаб на 15 хвилин щоб вирішити до чого ми йдемо, їхав половину доби на автобусі щоб побачити її хоча б на 10 хвилин, а вона навіть і не зустріла.
Сказала що не хоче бачити, і що взагалі цей вчинок дурість і спочатку вона зовсім не вірила що таке взагалі можливо …. і ми розпрощалися.
В травні вона буде жити одна. А я зрозумів що можливо і зіпсував то що вже було зіпсовано, подарував віру в романтику, робив все щоб показати що вона мені дорога.
За все своє усвідомлене життя я не був так впевнений що вона дійсно та яка мені потрібна, я і справді готовий був до неї переїхати. Мені було абсолютно плювати, але вона це так і не зрозуміла.
Ось так ніби цю пожежу мав загасити, але в мені вона все ще горить.
Що робити, може ви підкажете, чи варто відпустити? Начебто можу, але вона і справді та, заради якої хочеться хоч щось зробити, а не протирати штани і плакатися в жилетки.
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…