Ця історія з життя мого чоловіка. Його звуть Ваня. У дитинстві він був надто хворобливим хлопчиком. Практично жодного дня не було, щоб він не хворів. А якщо хвороби не приходили, то з ним відбувалися інші неприємні ситуації: він то ногу зламає, то вивих отримає або струс мозку.
Виховувала його бабуся. Про батька Ваня нічого не знав. А бабуся говорила, що не знала навіть його імені. А мати, зі слів бабусі, померла відразу після пологів. Ваня часто просив показати йому фотографії мами, але бабуся говорила, що її фотографій у неї немає.
Бабуся перебралася з онуком з селища в місто, щоб бути ближче до лікарні. Одного разу Ваня підхопив запалення легенів. У нього почалося ускладнення. Ваня потрапив до лікарні. Бабуся ні на хвилину не кидала онука. Ваня пам’ятає як часто у бабусі були почервонілі очі, особливо після того як вона поговорить з лікарем.
Лікарі та медсестри теж посміхалися Вані, але в їх очах був сум. Ваня вночі відкрив очі. На стільці, як і зазвичай сидячи спала бабуся. А поруч з ліжком на колінах сиділа дівчина. Коли Ваня побачив її, дівчина посміхнулася. – Іванко, як ти? – запитала вона. – Хворію. – Часто хворієш? – Весь час.
Після цих слів обличчя дівчини стало сумним.
– Прости мене, синочку. Це моя провина. Але я все виправила. Тепер у тебе все буде добре. Іванко, обов’язково запам’ятай, що я тобі зараз скажу: коли у тебе народиться дочка, назви її ім’ям твоєї бабусі. А тепер спи.
Ваня мимоволі заплющив очі і тут же заснув. Він прокинувся тільки вранці. У його палаті була усміхнена бабуся і лікар.
– Я не розумію, як він так швидко ні з того, ні з сього пішов на поправку – сказав лікар бабусі. Через пару днів Ваню виписали. Більше він не хворів.
Ваня розповів бабусі про прихід якоїсь тітки. Бабуся розплакалася, але нічого не сказала. А Ваня не став про це їй нагадувати, щоб не засмучувати.
Бабуся віддала Ваню до футбольної секції. У нього почалося нормальне життя. Коли Вані виповнилося чотирнадцять років, бабуся вирішила розповісти йому секрет.
Вона покликала онука до себе в кімнату. Бабуся дістала з шафи невелику залізну коробочку і віддала її Вані. Він відкрив коробку. Там лежали старі фотографії.
Побачивши дівчину на знімку, Ваня підстрибнув на місці:
– Це вона! Вона приходила тоді до мене в лікарню і сказала, що у мене все буде добре. Це моя мама?
– Так. Вона була дуже хорошою дівчинкою, поки не закінчила школу. Потім її немов підмінили. Вона стала злою, агресивною, щотижня гуляла з новим мужиком. Потім завагітніла тобою. Вона весь час твердила, що ти їй життя зламав. Коли тебе народжувала, то кричала, що ненавидить тебе, проклинала.
Народився ти слабеньким. Спасибі лікарям – виходили. А мати через пару днів померла. Лікарі сказали, що серце … Напевно, вона після смерті пошкодувала про те, що зробила. Пройшли роки. Ваня одружився, у нього народилася дочка, яку він назвав ім’ям своєї бабусі.
