Після 3 курсу університету прийшло розуміння того, що більше немає сенсу просиджувати штати, і треба йти на роботу.
Нас з подругою запросили в один офіс на співбесіду, робота була не важка, але потребувала уважності і розрахунків. Звісно що перше, що цікавило студенток це те, якою буде оплата праці. Але тут нас чекало розчарування.
Нам сказали від 3 до 20 тисяч гривень. Я розуміла, що якщо такий зазор,значить щось не чисте.
Виявилося, що треба працювати на ставку в 3 тисячі, а інше заробляти на відсотках від клієнтів.
З точки зору начальства така позиція зрозуміла, бо тоді підлеглі будуть в дупу кожному зазирати, будуть зацікавлені. Але мені таке не надто подобалося, тому що якщо людей немає, то їх і не заманиш. Аби робити було нічого, ми погодилися я почали працювати.
Звісно вже в 1 місяць хотілося отримати гарну суму, але як стажерам все не виходило, було важко, іноді через неуважність робили неправильні прорахунки і все таке.
І ось довгожданний день зарплати, сіли рахувати. По півтори тисячі. Спочатку звісно, як і має бути, в мене в голові посміялися сумніви, а чи не хочуть нас обдурити. Подруга явно подумала те ж саме.
Але директор пояснив чому, і я з ним згодна. Попросив не спішити, казав що наступного місяця буде краще, тому варто просто почекати. Подруга не схотіла, а я повірила, весь місяць старанно працювала і в результаті отримала достойну оплату.
Мені в конверті видали 13000. Станом на 4 роки назад це була надто серйозна сума.
І я була задоволена своєю роботою, а директор мені пояснив, що багато що залежить від працівників, якщо вони готові і прикласти трішки зусиль в терпіння то результат не заставить себе чекати. Подруга ображається в досі, вона щоб ми разом пішли працювати і бутік, тепер не спілкується зі мною, а за що?
