Ліна, незважаючи на щасливий шлюб, не могла похвалитися дорогою іномаркою у гаражі чи квартирою у центрі міста. Фінансовий стан їхньої родини залишав бажати кращого. Чоловік, хоч і без шкідливих звичок, був звичайним роботягою. Та й сама жінка зірок із неба не хапала: працювала касиром у сусідньому мережевому магазині.
І хоч у пари сварки траплялися нечасто, всі вони були через брак грошей: літня відпустка проходила не так, як хотілося, одяг купувався тільки в сезон знижок, і так далі. Дітей, за негласним рішенням, вони не заводили теж із цих самих мотивів. Якщо навіть зараз економимо, що буде з появою дитини?
А ось у Дарини, сестри Ліни, з грошима було все гаразд. Вона рано вийшла заміж, і, як виявилося, дуже вдало. Її чоловік успадкував від батьків невеликий завод з виробництва автомобільних деталей. Згодом його розширив і з того моменту вирішив не вкладатися в жодні авантюри, а просто займатися тим, що в нього виходило найкраще.
Це дало свої плоди, і з того часу Даша з чоловіком жили, як кажуть, на широку ногу. Подорожі, дорогі покупки, будинок на 3 поверхи. З’явилися діти. З сестрою Дарина не спілкувалася, але не через якусь сварку, а просто через брак часу. Її місце посіли друзі, знайомі та ділові партнери чоловіка. Типове оточення заможної жінки.
Ліна все розуміла, і негативу до рідної сестри не відчувала. Це життя, так що нема чого напрошуватися до інших людей. Нехай і рідних.
Але недавно, якраз за тиждень перед днем народження Дарини, Ліна побачила незвичайний сон. У ньому вони з сестрою, ще маленькими дітьми, як ні в чому не бувало, гуляли по полю. Це поле колись було за межею міста. Але тепер на ньому щосили велося будівництво нових багатоповерхівок та інших об’єктів інфраструктури. Місто росло.
Перші кілька днів Ліна тримала себе в руках і намагалася не думати про майбутнє свято. Але потім її терпець урвався. Вона дістала з заначки останні гроші, поклала їх у конверт і почала чекати. Нехай сестра її і не чекатиме, нехай навіть вижене. Але побачитися їм треба. Незрозуміло чому, але щось напевно тягло Ліну до рідної людини.
Гарно вклавши волосся, одягнувши найкращу сукню, Ліна помітно нервувала. У просторому передпокої її зустріла іменинниця. Красива, в розкішному вбранні. Спочатку вона здивувалася, побачивши Ліну. Але потім, трохи оговтавшись від шоку раптової зустрічі, запросила до столу. Вир гостей відніс господиню геть, але Ліна, проте, не відчувала себе чужою.
Ближче до завершення свята Дарина підійшла до сестри, і ті хоч кілька хвилин змогли побути лише вдвох. Швидко поділилися одна з одною останніми новинами, згадали дитинство. Ліна вручила конверт із грошима, але Дарина тільки швидко поклала його кудись у куток столу. Приємний вечір закінчувався і не ніс абсолютно ніякого негативу. Настав час прощатися.
Наступного ранку у Ліни задзвонив телефон. Дзвонила Дарина, її голос здавався трохи невпевненим. Вона палко дякувала сестрі за приємний візит і вибачалася за те, що сама не запросила їх з чоловіком. Просто не подумала. Була захоплена іншими справами.
Поцікавилася, чи не шукає чоловік Ліни можливість додаткового чи навіть постійного заробітку. Обіцяла допомогти. І наприкінці розмови згадала, з деякою розгубленістю:
– А знаєш, сестричка. Ти ж мені снилася. Щось із дитинства, я вже погано пам’ятаю. І чому тільки ми не спілкувалися?
— Так, Даринко. Я теж не розумію. Ну нічого. Часу ж у нас повно, ще надолужимо. Ти мені теж наснилася, уявляєш?
— Очевидно, це знак. Гаразд, мені час бігти. Привіт чоловікові і до зустрічі.
– Бувай.
