Свекруха на день народження Альоші не потрапила, обіцяла у п’ятницю заїхати, привітати. Настала п’ятниця. Чоловік у магазин виходив, син біля дому гуляв.
Свекруха приїхала раніше, ніж на неї чекали. Зіткнулася з Альошею біля під’їзду, вони разом дочекалися Олега та піднялися до квартири.
Я приїхала з роботи, вдома регіт.
– Бабусі рідній ключа не дав! — свекруха реготала, але реготала скривджено, та неприродно.
– Льошка мамі ключі від квартири не дав, уявляєш! Сказав бабусі, що тато пішов, мама на роботі, вдома нікого немає. А коли вона попросила ключі, він не дав. Мене стояли, чекали!
Через те, що Альоша ще не дуже відповідальний, то брелок з ключами висить на шнурку на його шиї. Без шнурка, то губить, то вдома кудись кидає. Тому так!
Шнурок широкий, яскравий, зі світловідбивачем. Зручно! Здалеку видно, точно вдома не втратиш, а якщо на вулиці ключі впадуть, то завдяки шнурку їх легко знайти.
На мій погляд, син молодець. Будь-яке у житті буває. Невідомо з якими намірами прийшла бабуся.
У моєму дитинстві випадок був. Мати батька в гості до нас іноді ходила, навіть коли батьків не було, нам можна було відчиняти їй двері.
Якось усе змінилося. Мама та тато суворо мені наказали: якщо бачимо бабусю, то треба бігти додому, якщо бабуся прийшла, то не відчиняти їй двері.
Батьки пояснили, що у бабусі сильно хвора голова, тож вона може нам зашкодити. Це потім, через кілька років, я дізналася, що бабуся захопилася шкідливими звичками.
Запивала пігулки напівсолодким і чинила різні капості. Я бабусю мало пам’ятаю, її й не стало саме під час вживання цієї суміші. Тож Льошка молодець!
До свекрухи питання було: якщо вдома нікого, то навіщо туди йти, взявши ключі? Тим більше, що вона приїжджала дуже рідко, а цього разу приїхала раніше, ніж домовлялися.
Зачекала п’ять хвилин, з онуком поспілкувалась, нічого страшного.
Свекруха зареготала і попросила, щоб ми Льоші сказали, що бабусі ключі можна давати.
– Ми не говоритимемо про це, — сказала я. — Це непристойно, приходити у гості тоді, коли вдома нікого немає.
– А раптом знову нікого не буде? Мені стояти? Чекати?
– Телефон є! Зателефонуйте, скажіть, що раніше під’їжджаєте! Не в кам’яному ж віці живемо!
Просто чоловік тоді згадав, що у нас очеретяний цукор закінчився, а свекруха п’є чай тільки з таким цукром, от і вибіг до магазину, щоб порадувати маму.
Тому на нього і чекали. От якби запросили, а самі всією сім’єю поїхали, чи пішли кудись, тоді вона могла б щось говорити про очікування, та зачинені двері.
Свекруха віддала Льоші подарунок, та попила чаю зі смаколиками. Коли вона поїхала, чоловік у мене спитав:
– Що такого страшного у дозволі дати ключі. Льоші ж сім років!
– Квартира моя. Він може наводити гостей, але за моєю згодою. Розпоряджатися ключами самостійно він не може. Все!
Нема чого свекрусі робити в нас удома, поки нас немає. Коли чоловік її просив, щоб вона приїжджала, та гляділа онука, свекруха не хотіла!
Зараз Льоша великий, у нас дома з ним сидіти більше не треба. Як на мене, то до нас додому взагалі не треба приходити.
Привід вдалий свекруха знайшла – онука з днем народження привітати! Що це її покрутило, не розумію! Це перший її подарунок онуку за сім років!
В чому підступ, не зрозуміла! Згадала, що вона бабуся? Онук підростає, то місток треба будувати! Ну звичайно, мало, що в старості її спіткатиме, хоч буде кому води подати!
Молодець! Але ключі від квартири їй давати ніхто не повинен! Ви зі мною згодні? Чи маєте свою думку?
