Наш «тато», так ми називаємо мого чоловіка, дуже працьовита і пунктуальна людина. Дуже його люблю, адже він робить нас із доньками щасливими.
Але нещодавно трапилася не дуже приємна історія. Я вже не знаю, кому писати, щоби щось порадили. Їхати до психолога, юриста чи до якогось таролога?
Ми познайомилися у клубі спільних інтересів: обоє любили малювати. Я вважала за краще зображати природу: гори, ліси, озера. З цієї причини вдома мені ніколи не сиділося, хотілося подорожей, сонця, свіжого повітря та нових емоцій.
Михайло ставився до мистецтва більше як до науки. Міг поставити перед собою хоч старий потворний чайник, але на його малюнку той ставав таким унікальним, що око чіплялося за кожну деталь, кожну дрібницю.
Через якийсь час стосунки перейшли у серйозну фазу і ми одружилися. Спершу з’явилася старша дочка, потім і молодша наспіла. На фінансовому рівні справи почали йти униз.
Я вже й забула, коли востаннє десь відпочивала. А чоловікові було добре і так. Але без грошей далеко не втечеш, і нами було вирішено піти на якийсь серйозний крок. Так чоловік уперше виїхав на заробітки.
Після його приїзду за рік грошей було так багато, що я навіть плакала від щастя. Ми купили стільки всього, поїхали на відпочинок всією родиною. Це був чудовий час. Але за кілька місяців Михайлу зателефонував колега і запросив його на новий проект.
Виявилося, що незважаючи на різницю курсів, іноземна валюта у нас витрачалася досить активно. А роботи вдома не було. І ми вирішили повторити поїздку чоловіка за кордон.
Після цього додому він приїжджав лише кілька разів на рік. Я займалася дівчатами, домашніми турботами, творчістю. Чоловік працював, але ми часто списувалися, а потім настала можливість і телефонувати.
Спочатку я місця собі не знаходила, а потім потихеньку звикла. У черговий приїзд чоловіка ми навіть купили будинок у передмісті. Гарний, з садом та гаражем.
Так минуло 12 років. За цей час Мишко, звісно ж, змінився. Тепер вже малювання його не цікавило. Він погладшав, хоча дивно, начебто працю будівельника складно назвати легкою.
Раніше після приїзду він завжди дарував мені букет квітів. Тепер це все відійшло у минуле.
Дівчатка поїхали вчитися до столиці, і я вирішила, що треба дати їм грошей на оренду житла, навчання та особисті витрати. У нас із Мишком навіть була невелика сварка з цього приводу, але все пройшло добре.
Кілька разів ми зідзвонювалися, говорили про різні нагальні питання. Він питав про дочок. Звідки я знаю, чому в них часу немає з ним поговорити? Вони мають навчання, сесії, дорослішають. Потрібно розуміти таке.
Але той тільки бурчав, хоча з чого б то? Нещодавно його підвищили, тож настрій, навпаки, мав бути позитивнішим.
За кілька місяців він мав приїжджати. Тепер відпустка в нього могла тривати довше. Не якихось 2 тижні, а місяць. Начальство, мабуть, нарешті зрозуміло, що у них там дуже талановитий працівник, і стало до Михайла ставитись краще.
Я хотіла, щоб до його приїзду зібралися всі наші знайомі та родичі і ми погуляли б, як то кажуть, від душі.
Будинок у нас просторий, є де розвернутися. Та й привід який! Мишко спершу казав, що це все не має значення, але потім, коли дізнався, що я вже накупила собі суконь та домовилася з рестораном, погодився. Без особливого ентузіазму, звичайно, але такі вже бувають чоловіки у цьому віці. Все йшло добре.
Ми домовилися так: чоловік прилітає до аеропорту, потім сідає на потяг та приїжджає до міста. Там пара хвилин на таксі, і вже надвечір, годині о 6-й, ми всі його зустрічаємо.
Вечірка планувалася шикарна. А я навіть підготувалася та написала його портрет. Запакувала в гарну рамку, ех…
Але вранці він розбудив мене дзвінком. Сказав, що не приїде. Набридло йому бути «банкоматом». Він залишається в іншій країні і будуватиме стосунки з іншою жінкою.
Просив мене дзвонити йому лише з серйозного приводу: коли треба робити документи щодо розлучення. Потім кинув слухавку, навіть не попрощавшись.
Про іншу жінку я вже давно підозрювала, але мовчала. Так, він жива людина, як і я, втім. Але невже у мене така ситуація? Це ж твоя сім’я, ти заробляєш гроші для найближчих.
Мені теж було складно про все домовитись, влаштувати свято. А те, що гості питали, чому Мишка немає, довелося брехати. Як людина може бути такою… самозакоханою та безвідповідальною?
На розлучення я й досі не подала. Мишко не дзвонив. Як ви вважаєте, що може змінити його рішення і змусити приїхати? Старша ось знайшла собі хлопця. Думають весілля справляти. А я сама це все не зможу влаштувати. Дівчаткам потрібен батько, а мені чоловік.
