Раніше мені б і на думку не спало, що мені буде жаль жінку, яка забрала у мене чоловіка

Чоловік пішов від мене, коли ми прожили разом чотири роки. Сказати, що для мене це було несподівано, не сказати нічого. Його рішення було, наче грім серед ясного неба. До цього я була зовсім не готова. Ще вчора було все добре, а сьогодні він сказав, що вже давно має іншу жінку, яку любить.

Якби в мене були хоч якісь підозри, то я б може і не здивувалася його рішенню, а то вчора ще був ніжний, і раптом такі зміни. Я навіть не помітила, коли він почав мені зраджувати. Він все вдало приховував. Але навіщо? Якщо покохав іншу, то навіщо брехати? Просто обери когось вже.

І ось він пішов, а я із сином залишилася сама. Спочатку мені було дуже важко, я багато плакала, але згодом почала звикати. Оновила гардероб, зробила нову зачіску, купила якісної косметики.

До його нової дружини, я не відчувала неприязні. В тому, що трапилося, винен лише чоловік, який вже одного разу зрадив, і зробить це ще раз, не замислюючись. Це згодом і підтвердилося.

З уже колишнім, бачилася тільки коли він приходив до сина. З часом у нього народилася ще одна дитина, і він почав відвідувати сина менше. Проте останнім часом він почав приходити, все частіше й частіше, і був, якийсь нещасний. Мені було його навіть шкода, я вже не ображалася, але я ні про що не розпитувала. У мене вже був інший чоловік, і проблеми колишнього чоловіка мене не цікавили.

Одного разу він сам завів розмову, вибачився і сказав, що йти з родини було помилкою, і що він хотів би все повернути назад. Як виявилося, в іншій родині народилася хвора дитина, і він втомився від проблем.

Раніше мені б і на думку не спало, що настане час, і мені буде жаль жінку, яка забрала у мене чоловіка. Але я їй щиро співчуваю їй: у неї хвора дитина і такий ненадійний та слабкий чоловік поряд. Напевно, правда, що на чужому нещасті, щастя не збудуєш.